Вже багато років ми всією родиною сідаємо в автівку та починаємо відлік нового календаря з "привітання" вулиць міста, нашого лісу, дачі, околиць. Іноді доїжджаємо до сусідніх містечок, захопившись краєвидами.
Комусь це здасться дивним, але починаємо ми зі цвинтарів. Відвідуємо могилі рідних та близьких. "Вітаємось" з ними, кладемо квіти або запалюємо лампадки та дякуємо Всесвіту за те, що їх (могил) всього три - старенької бабусі Мана (з котрою мені пощастило познайомитись, коли коханий представляв мене своїй родині ще в 88-м році), старшого брата Мана (котрий загинув в автомобільній аварії майже 20 років тому) та нашої подруги, хрещеної Макара (котра не зуміла побороти смертельну хворобу).
Цього року звернуло особу увагу на ту частину цвинтаря, де поховані Герої АТО, що мешкали в нашому місті. Їхні пам'ятники не оминеш поглядами - видно здалека. Підійшли, вшанували, прошепотіли: "Хай не стає більше таких ось могил під державними прапорами на наших кладовищах, нехай наші захисники зостаються живими та повертаються до домівок, до рідних":
Поїхали далі лісом.
Наша мета було цього року - знайти один, невідомий нам до цих пір, пам'ятник. Отже, шлях проклали навпростець - крізь ліс і славнозвісні Голубі озера Славуччини.
Є в нас таки рукотворні водойми, які утворились в наслідок людської діяльності - після розробки піщаних кар'єрів відкритим способом ще минулого століття. Влітку - улюблене місце відпочинку городян та мандрівників з наметами (на автівках відпочивальників можна побачити номери різних регіонів України).
Але зараз, взимку, озера спали під льодом, а нас цікавило інше.
Ми проїхали арт. склади за огорожею з колючим дротом... луна минулої військової величі сесесера.... В'їхали в Національний природний парк "Мале Полісся".
Комусь це здасться дивним, але починаємо ми зі цвинтарів. Відвідуємо могилі рідних та близьких. "Вітаємось" з ними, кладемо квіти або запалюємо лампадки та дякуємо Всесвіту за те, що їх (могил) всього три - старенької бабусі Мана (з котрою мені пощастило познайомитись, коли коханий представляв мене своїй родині ще в 88-м році), старшого брата Мана (котрий загинув в автомобільній аварії майже 20 років тому) та нашої подруги, хрещеної Макара (котра не зуміла побороти смертельну хворобу).
Цього року звернуло особу увагу на ту частину цвинтаря, де поховані Герої АТО, що мешкали в нашому місті. Їхні пам'ятники не оминеш поглядами - видно здалека. Підійшли, вшанували, прошепотіли: "Хай не стає більше таких ось могил під державними прапорами на наших кладовищах, нехай наші захисники зостаються живими та повертаються до домівок, до рідних":
Поїхали далі лісом.
Наша мета було цього року - знайти один, невідомий нам до цих пір, пам'ятник. Отже, шлях проклали навпростець - крізь ліс і славнозвісні Голубі озера Славуччини.
Є в нас таки рукотворні водойми, які утворились в наслідок людської діяльності - після розробки піщаних кар'єрів відкритим способом ще минулого століття. Влітку - улюблене місце відпочинку городян та мандрівників з наметами (на автівках відпочивальників можна побачити номери різних регіонів України).
Але зараз, взимку, озера спали під льодом, а нас цікавило інше.
Ми проїхали арт. склади за огорожею з колючим дротом... луна минулої військової величі сесесера.... В'їхали в Національний природний парк "Мале Полісся".
Зараз на сайті: 
