Новорічними околицями

Вже багато років ми всією родиною сідаємо в автівку та починаємо відлік нового календаря з "привітання" вулиць міста, нашого лісу, дачі, околиць. Іноді доїжджаємо до сусідніх містечок, захопившись краєвидами.
Комусь це здасться дивним, але починаємо ми зі цвинтарів. Відвідуємо могилі рідних та близьких. "Вітаємось" з ними, кладемо квіти або запалюємо лампадки та дякуємо Всесвіту за те, що їх (могил) всього три - старенької бабусі Мана (з котрою мені пощастило познайомитись, коли коханий представляв мене своїй родині ще в 88-м році), старшого брата Мана (котрий загинув в автомобільній аварії майже 20 років тому) та нашої подруги, хрещеної Макара (котра не зуміла побороти смертельну хворобу). 
Цього року звернуло особу увагу на ту частину цвинтаря, де поховані Герої АТО, що мешкали в нашому місті. Їхні пам'ятники не оминеш поглядами - видно здалека. Підійшли, вшанували, прошепотіли: "Хай не стає більше таких ось могил під державними прапорами на наших кладовищах, нехай наші захисники зостаються живими та повертаються до домівок, до рідних":

Поїхали далі лісом.
Наша мета було цього року - знайти один, невідомий нам до цих пір, пам'ятник.  Отже, шлях проклали навпростець - крізь ліс і славнозвісні Голубі озера Славуччини. 
Є в нас таки рукотворні водойми, які утворились в наслідок людської діяльності - після розробки піщаних кар'єрів відкритим способом ще минулого століття.  Влітку - улюблене місце відпочинку городян та мандрівників з наметами (на автівках відпочивальників можна побачити номери різних регіонів України).
Але зараз, взимку, озера спали під льодом, а нас цікавило інше.
Ми проїхали арт. склади за огорожею з колючим дротом... луна минулої військової величі сесесера.... В'їхали в Національний природний парк "Мале Полісся".

 
















Так, саме тут, у нас, починається той самий історико-етнографічний регіон Полісся, що розкинувся від північно-західної частини України до південної частини Білорусі. Тобто, основна частина Хмельницької області (а також, Вінниччина, південь Тернопільщини, північ Одещини, невеличкі прилеглі території Житомирщни, Черкащини, Кировоградщини, Франківщини та Львівщини) - це Поділля, а Славутський район і далі на північ (Рівненщина та Волинь) - вже в Поліссі.
Проїхали лісну залізничну станцію "Славута-2" (деревообробка, пісок і артсклади, пам'ятаєте?), рештки пам'ятника кривавому вождю (лєнінопад в дії), памятник партизанам, котрі знищували потяги та вагони фашистів під час 2-ї світової. 
Лісовими вузькими дорогами-"бетонками", що зараз з'єднують прилеглі села та містечка з ХАЕС (тобто будувалися як додаткові евакуаційні шляхи від Хмельницької АЕС) ми добралися до села Стригани. 
І ось те, заради чого ми їхали:

Пам'ятник загону УПА, не дуже відомий, схований на околиці села, в лісі біля озера.
Змахнули сніг, запалили лампадку, поправили вінки, помовчали:

Яка складна історія у країни!
Тільки-но проїжджали пам'ятник совєцким партизанам (авжеж, встановлений та вельми шанований в роки радянської доби), а ось - новий (відносно), таким же борцям з фашистами... але цім українським патріотам приходилося ще боронитись від тих же партизан та НКВСівців.

Назад додому їхали іншим шляхом - селом Стригани... зустріли обліпиху на вулиці біля будинків:

Їхали мимо колишнього Палацу Четвертинських... ось так, живеш тут і не знаєш, що є під боком =)
(світлина з Мережі)

Ман каже, я з дитинства вважав, що то колись був млин...



Треба наступного року прокататися шляхами сусіднього району - Ізяславського (одразу за нашим дачним селищем).

Там багато є на що подивитись...