Обкладинки для паспорта. Контрольний постріл-)

Ну так, не дивуйтеся, у мене "мішок розв'язався" з цими обкладинками-) 
Хвалюся останніми на сьогодні.

Це я поповнюю асортимент своєї Крамнички, 

виконую отримані замовлення і 

готуюся до благодійного ярмарку-продажу (організовує наше ГО "Майдан") 
по збору коштів для потреб мешканців нашого міста, що перебувають зараз в зоні АТО. 

Давно хотілося відшити подібний дизайн в обкладинці. Ось, звершилося!


Це мене Ларисині роботи так надихнули. Спасибі, Лариса!

Схему знайшла в журналі "Українська вишивка". 
Дякую редактору Наталії Скрипниченко.


Результат мені подобається самій -)

Купити обкладинки можна ТУТ

Умови купівлі Тут.

Порадуйте себе та близьких!

Обкладинки для паспорта з темного льону

Нові обкладинки, приймайте:

Обкладинки щільні. Цей льон сам по собі щільної структури, додатково ще укріплений темним флізеліном, а потім дублерином. 

Вишивка ручна. Збірка машинна. 

Шовчики різні-різні, орнаменти - з різних сторін України. 

Нитки - муліне DMC, Гамма і Аriadnа секційного фарбування, DMC Perle.

Відшивала через накладну канву (з вивороту). 

Робота складна (такі тканини сильно поглинають світло), вишивати доводилося тільки вдень біля вікна. Але в цілому я дуже задоволена і процесом, і результатом.

Купити обкладинки можна ТУТ

Умови купівлі Тут.

Порадуйте себе та близьких!

Ностальгічне?..

Багато років в цю саму пору ми з коханим і донькою сідали в автівку і їхали сотні і сотні км крізь всю країну. Так, з 93-го, я кожен рік знайомилася і відкривала для себе нову батьківщину.
За вікном змінювались мальовничі пейзажі, ліси, поля, міста і села. Впродовж цього довгого пути ми зустрічали багато цікавинок України: дивувались врожаям чорниць та грибів житомирських лісів, смакували добре пиво в приватній броварні на Київщині, ставали на ночівлях в гарнезних самобутніх мотелях, в Пирятині згадували Клару Румянцеву і обов'язково заправлялись пальним біля знаної водонапірної вежі, потім купались в річці під Лубнами (ну, авта з кондиціонерами у нас з'явились уже в цьому столітті), а, проїжджаючи повз Чорнухи, згадували Григорія Сковороду. 
Там же, на Полтавщині,  милувались старовинними рушниками в багатих придорожніх кафе Хорола, їли справжні пузаті вареники і пампухи,

2006 р. Донька ще з брекетами, смішна -)

2006 р. Полтавщина

купували добрі хрустки яблука на Харківщині. А перетинаючи Чугуїв, вчили дурницям малу доньку (молоді ще були, дурні)), пам'ятаєте цей хуліганський віршик?

 По реке плывёт топор

 С  города  Чугуева.

 Ну и пусть себе плывёт

 железяка ...чёртова!-) 

Хоча, ще в Чугуєві ми закріпляли знання про те, що це місто - родина Іллі Рєпіна. А в Ізюмі завжди зупинялись в кафе "Роза Ветров". Це зараз він крутий клубно-ресторанний заміський комплекс, а тоді саме там, стоячі на високому схилі під вітрами, я почувала, що десь рядом... ось-ось... ще якихось 650 км - і моя рідна домівка, де віють таки ж самі дикі вітри.

2005 р. Донеччина

А потім були степи, ковил, що коливається на вітру, довга дорога, що розрізає численні пагорби шахт, і вагонетки з брилами вугілля на тросах над автотрасою. То кожен раз було для мене майже екзотикою, як картинки з підручників з географії, що раптом ожилі...

Так минали ми Слов'янськ, Артемівськ, Дебальцеве, Красний Луч, Ровеньки, Антрацит, Новодар'ївку, Мар'їнку, Зеленопілля, Довжанський. Кордон.

2005 р. Луганщина

Багато років для мене назви цих міст і містечок були як "Путь домой": "Ну вот, еще сотня-другая км до таможни, еще пару раз остановиться, где есть люди, - поесть, попить, размяться, заправиться или переночевать".

І з усіх боків, - знайомі з дитинства пахощі розпеченого в спеку асфальту, і тріскучі цикади, і задушлива амброзія узбіччя, і говірка місцевих, навіть види їхнього транспорту, - все було майже рідним і звичним для мене...

2001 р. Луганщина

А потім, після відвідин рідних, втомлена морем, розмовами і "філософськими" порівняннями типу "И почём у вас хлеб-мясо-бензин-тарифы-машины-пиво-водка-колбаса? А как вам живётся в вашей нєзалєжнай? И чо там думает ваш Кравчук/Кучма/Ющенко/Янукович...? Россия-Украина-Белоруссия - славяне, одна семья? Шо? Европа?.. А у нас тут женился-родился-развёлся-умер-машину-купил-дом-продал-сел-в-тюрьму-наркотики-спился-колхоз-распался-речка-в-аренде... СкУчила, Оль? Ну, за родиной?.." (стиль розмов майже збережений)
І чим далі з роками, тим швидше мені хотілося повернутися додому, - в Україну! І все рідше я озиралась назад... Пам'ятаю, що в останні поїздки ті 400 км до кордону, казалось, що летіла, а ні їхала в авті.
Скоріше туди, де колихається такий вже звичний і рідний двоколор, де на погранцах і митниках - знайомі однострої, де вивіски та написи - на вже звичній оку мові, де, насамкінець, можна зловити "свою" FM-хвилю і потішити вуха. А після всіх митних процедур так приємно почути від службовця "Хай щастить!"
А далі їдеш по цей землі і розумієш, що вона вже давно стала тобі рідною.
І Антрациту з Оріховим радієш більш, ніж колись радила Новошахтинску з Кропоткіним... 
Тоді.
Зараз дивлюся кадри військовій хроніки, ці новини з зони АТО, і немає слів, щоб висловити свої почуття. Понівечені знайомі місця, шляхи, пориті окопами та вибухами дороги й узбіччя, міни, трупи своїх і ворогів, зяючі дірки осель... та скалічені долі людей на покоління вперед. Це не стерти з історії, не забути... Кажете - "Деды воевали" та рвете на собі рубахи за "руський мир"? - А у нас зараз чоловіки і сини воюють і гинуть за свою Землю...

Чи зможу я колись ще раз проїхатись цією дорогою? - не впевнена.
А після  телефонного запитання сестри, коли вона дізналась, що Андрій зараз в Збройних силах України, я чомусь впевнена лише в тому, що мені просто немає куди стало їхати тім шляхом.
 - И чо? Он будет воевать "за Киев"? - спитала вона...

Як назвати мій сум?
Замість ностальгії у мене лише гіркота. 

Дачний сніданок

У місті переважно короткими набігами - пошту перевірити, рахунки оплатити, продуктів купити...

Хліба ми їмо мало (порівняно зі спостережень)) - хіба до пізнього сніданку у вигляди гарячих бутерів.
Тому, часто буває, що хліб то засохне, то запліснявіє, то закінчиться завчасно. Раніше ми брали з собою хлібопічку (х/п). В цьому, вкрай непередбачливому, дачному сезоні я не стала її тягти з собою. Але проблема з хлібом залишилась.
Коли ще у мене не було х/п, я рятувала родину нашвидкуруч чудовим рецептом закарпатського Ощипка:

Для приготування тіста у посуд з просіяним пшеничним борошном 

вливають кисле молоко або сироватку (я беру кісляк), додають сіль, 

соду і місять тісто до появи пухирців.

Підготовлене тісто ділять на куски, формують 3 круглі булки, 

посипають борошном, злегка розкачують завтовшки 1—1,5 см, кладуть на чисту і добре розігріту поверхню чавунної плити або на гарячу пательню 

і печуть з обох боків до готовності, слідкуючи, щоб тісто не підгоріло (я накриваю кришкою).

Витрати продуктів для приготування 3-х ощипків вагою по 160 г: 

борошно - 360 г, сіль -3 г, молоко або во­да - 180 г, яйця - 1 шт., сода - 0,3 г. 

Процеси приготування я не встигла зафотати, але ось вам результат:

Ось такий ощипок на розріз:

Ну і ось вам такій дачний сніданок, коли батон або булка скінчились:

Обкладинки для паспорта. Свіженькі!

Так, так.
Я творю на повну... бобинку!

Попит на патріотичні одежини для головного документу радує неймовірно. ...Ні, не тільки тому, що для мене це основний заробіток, а головне тому, що географія цих моїх продаж розширилась на південь і схід України. 

Українці почали вдягати свої паспорти в вишиванки вже не тільки в Одесі і Харкові, а й в Донецьку та Луганську!
Тішусь!

Ось ці обкладинки збігли від мене, ледве я їх дошила (хоч зараз покажу):

Ось і нові обкладинки з'явились! 

Чомусь вони пречудово зараз вишиваються... 

...мабуть в передчутті змін на краще (ттт!)...

  ...А я з собою і не сперечаюсь - вишиваю серцем-))

Ці "вишиваночки" для паспортів вишиті на натуральній лляній основі з використанням бавовняного муліне. 

Оздоблення по краю - лляна нить.

Мережки виконані штучним білим шовком (віскоза).

Купити обкладинки можна ТУТ

Умови купівлі Тут