20 вересня 2014 р.

До шкільного Ярмарку

Задача: 
приготувати рукодільний товар для загальношкільного Ярмарку від класу в честь дня міста. 

Так, так, цієї неділі в нашому місті іменини.
Ну, я й нарукоробила -)
Звичайні "криві" сердечка, з бавовняної тканини двох дорогих серцю забарвлень, на мотузці-петельці, наповнені холофайбером, прикрашені декоративною машинною строчкою. 
Все просто, без затій.


Так, патріотична ідея мене не відпускає навіть тут.

Та я і не пручаюсь.
Хочете вірте, хочете - ні, а це кольорове поєднання останнім часом діє на мене вкрай благотворно. 
Ось оглянешся навколо, побачиш знайому жовто-блакить в сусідньому вікні, на стовпчику, на воротах або в автівці, що проїжджає мимо, - і спокійно на душі.
А потім почуєш на вулиці українську мову, в магазині/школі/сусідці відповіси парою фраз українською, - і заспокоюєшся: все нормально, я в безпеці, мені нічого не загрожує, я вдома...

На Ярмарок вирушила ще одна з моїх "вишиваночок" для паспорта, яка залишилася з літнього асортименту вишитих обгорток. 
Думала, на цьому свій батьківський обов'язок в даному випадку я виконала сповна, аж ні! =)) Вчителька ще пам'ятає мої пряники до Свята Весни. Це вона не бачила мої печеньки з літнього Ярмарку! -)
Ну, для шкільного базару я постаралася бути коректною, - патріотизм форева! І побільше яскравих фарб-))
Ось так:
 (процес нанесення глазуру та його підсихання)
Так, в цей раз я допитала світове Павутиння з пристрастю і моя полива-глазур стала кольоровою:
Хочете знати, які барвники я використовувала?

Не є таємницею. Занотую тут, буде й мені підказка.
Отже, жовтий колір я отримала досвідченим шляхом - спочатку познущалася над лимоном, потім закликала на допомогу морквину. Коротше, якщо натерти на дрібній тертці цедру лимона (мандарина) або коренеплід морквини і вичавити з них сік, то це і буде натуральний харчовий барвник для крему або глазурі:
З синім кольором складніше ... хоча, в моєму випадку, це виявилося набагато легше-)). Павутиння авторитетно мені заявило (причому з кількох джерел), що для фарбування кремів і глазуру можна використовувати харчові барвники для пасхальних яєць.
А у мене якраз залишився недоторканий пакетик синьої фарби (з набору)! - ну не люблю я фарбувати яйця в неприродний для них колір -))
Додала дрібку барви в глазур, ретельно вимішала - вуа ля!

І ось вони, готові, прикрашені глазур'ю і моєю фантазією, Патріотичні печива:



11 вересня 2014 р.

Дачні клопоти і вишивальні процеси

Хто мене добре знає, той не здивується - часом я стаю дуже консервативна... буквально: полюбляю, чи знаєте, варення ожинового наварити або огірків-грибів-капусти насолити на зиму. А буває, що й почну експерименти на дачній кухні влаштовувати - зварити тонну десяток баночок варення з волоських горіхів або мармелад цибулевий зварганити! Ще й із трьох сортів!
Я така! 
Ага =)
Не буду зараз катувати вас тим варенням з горіхів і мармеладом =) просто покажу вам свої звичайні банки з консервованими помідорами. 


Просто так, під настрій -)
Подивіться, які вони мене вийшли осінні: жовті, червоні, помаранчеві.
Це у мене такі чері цього року зросли. Щедрий урожай зібрала.
Попкою догори перед відправкою на "ледачу" стерилізацію (як мама навчила, в тепле кубельце з ковдр):
Тут добре видний т.зв. топінг (смакові домішки-приправи): цибуля часточками, солодкий перець часточками, моркву кружечками, кріп парасольками і хрін листочками.
Головне в цій справі не плутатися з топінгом для огірків: часник, дубовий і смородиновий лист. 

А лавровий і хріновий лист -)), перець духмяний і чорний горошками, гвоздика, зонтики кропу і кілечка червоного гострого перцю - загальне для консервування огірків і помідорів, ну ви й сами це знаєте.=)
І мої вишивальні процеси. 
З СП "Вертеп-2015" - Йосип і Пастушок:





СП "Пряничный человечек" - під моєю кодовою назвою "Хлопчик в зеленому з краваткою" (погана світлина, сори):

Ну і трошки по дрібниці навишівалось в "перезмінках" (Інтригую, ага)):



10 вересня 2014 р.

Домотканні полотна і коралі з забаганками

Мій хом'як, звичайно, звірятко виховане, й подекуди навіть аскетичне, але іноді і його несе! 
Підсумок: 
3 (три!) відрізи домотканого полотна з конопель. 
Різні, завширшки 44, 55 та 65 см (самі здогадайтесь, кому який буде)). 
Товщиною і щільністю теж злегка розрізняються, - вочевидь, від різних ткаль та з різних верстатів. 
Смуглява й колоритна торговка запевняла мене, що виткані вони на Косівщині ще в повоєнні часи 
тобто в 50-ти роки). 
Хочеться вірити. 
А знаючи, що із веселою рослиною під назвою конопля останні років 40 і не забалуєш, вірю =))
Та й мало схожа ця домоткань на бавовну або льон (з цими тканинами мені вже вдалося попрацювати).
Отже, випрала я їх зі своїм екологічним пральним гелем (торговка саме такий же радила застосувати до цих тканин)), додатково відбілила ще на серпневому полудневому сонечку, випрасувала на совість. Згорнула в принадні згорточки... Чекаю... Натхнення, звичайно... Воно ж таке... треба зловити... 
Ось, ниточки, вже розумію, не буду брати смоляне-чорні (310 DMC), а візьму такі, знаєте, антрацитові: 844-й, наприклад, або взагалі 3799-й? - ще подумаю. Ну щоб контрасту сильного не було з цією благородною, як би пріпиленною, натуральністю тканини-основи.
А поки вишиванки з цих тканин народжуються в моїй голові, я встигла на Вернісажі розжитися разкою (ниткою) коралів.

5 вересня 2014 р.

Чохол для пляшки з водою

Зрештою, я сіла за швейну машинку!
Якщо б не подорож з Макаром до Львову, коли б я ще зайнялася своїми занудьгувалими тканинками?..
Отже, конче потрібна була ось така штукенція (щоб не "пересохнути", крокуючи по вуличках і розглядаючи цікавинки).


...насправді, якщо ви плануєте показати дитині львівську "Майстерню шоколаду", 
провести її всіма поверхами цієї захоплюючою міні-фабрики цукерок, 
а потім ще пригостити дитину філіжанкою найсмачнішого шоколаду... 
ні, виявилось, 
однієї мало! - двома! -)) 
то вам не вистачить ні той шклянки води, 
що додається до шоколаду, 
ні тих крапель, 
що залишилися у вашої пляшці.
Ну то таке -))

Отже, звичайний чохольчик, на синтепоні, з двох тканин: машинки, тваринки, - Макар обирав, я не сперечалася))



 - на щільному "набірному" ремені, який прикріплений до чохла заклепками.
Все густо й просто простьобане прямими строчками. 



Шила звичним вже для себе способом Короб-раз, короб-п'ять-)) Трохи помучилася з-за вузької "горловини" чохлика, але ж не без цього!

Погляд у колодязь -))

Денце (так, я його вручну пришиваю):

Поки ще тепло і без водички ми на вулицю не виходимо, визначили чохлу місце в передпокою:

1 вересня 2014 р.

Львівські картинки

Обережно, багато фото! 
Цей пост буде цікавий насамперед тим, хто цікавиться українським національним одягом, культурою, сучасними і старовинними сорочками і, нарешті, тим, хто хоче побачити Львів у День Незалежності-2014 моїми очима.
Того дня я була майже схожа на неї: 
А весь Львів був дуже схожий на неї: 

31 серпня 2014 р.

Вишивки літа: серветка до Спасу та Різдвяні прянички

Перебралися в місто (школа, однак, режим "дачний" закінчився), бачу - купа робіт, що не показані і не оформлені. 
Пробую виправлятися. 
Попався мені якось на очі в місцевому тканинному магазині цікавий рулончик рушникового купонного льону. І малюнок - в тему літніх врожаїв посиденьок з вином в альтанці, біля вогню каміна... -) і витканий як би, запрошуючи вишити ось ті квадратики посередині полотна... 
Загалом, хватанула 2 огірка метра.
Це потім я зрозуміла, що каунт-то крупнющій! Але ж азарт - така штука, що відразу не проходіт-)) Відрізала шматок квадратом. Села і вишила. Викидними, кіровськими муліне (ніяк від них не позбудуся) в 3 нитки. 
Кольори підбирала відповідно до кольору канви.
Хрести-медальйони - з улюбленого журналу "Українська вишивка"... так, брошку треба зметикувати з такою вишивкою, як там пропонували... не можу знайти підходящу  основу... 


Ну випустила пар хотілки - і добре! =) 


Буде а-ля Спасівська серветка. 

Або, як намальовано - 

будемо вино пити і виноградом закушувати, 

розгадуючи значення ось цих хрестів-медальйонів.

















А ось ще одна моя літня робота, з СП "Пряничный Человечек"
у Таси:
Хлопчик у блакитному і Дівчинка в жовтому: 




















І ще один пряничек серпневий (схоже, теж панянка)) - в рожевому:


Як буду оформляти, ще роздумую. Поки прянички просто відшиті на канві 14 count, нитки - свій підбір (і Ariadna, і DMC, і кіровськи, і Madeira).

Вертеп. Літні борги спільного проекту

Дівчатка, яка ж терпляча і поблажлива дівчина Оля Тимофеева - організатор цього принадного проекту до Різдва-2015! 
Я тому й не дуже люблю брати участь в СП, так як не можу гарантувати на всі 100 свою дисциплінованість. Не хочу підводити. Начебто, все можна розпланувати, расчитать свій час і роботу, аж ні! Людина припускає, а Бог розташовує.
Ну ось, покаялася, а тепер показую досі непоказані фігурки: 

Овечки і Ослик:








Волхв в червоному і Ісусик:




Оля, ці фігурки зшиті й повністю готові до набивання.

А ось Волхв в помаранчевому (процес... знов каюсь):

І я нагадаю,  перші мої  фігурки, абсолютно оформлені - Марія, Верблюд і Янгол:

30 серпня 2014 р.

Як соромно!..

Як же мені соромно, друзі!
Останнім часом кожен раз, коли я читаю в Блогері або ФейсБуці злобні коментарі наших "добрих" сусідів і колишніх "братів" в бік волелюбній України, прогресивних, технологічних та демократичних країн Європи і штатів Америки, мене не покидає це почуття сорому і стиду!
Читаючи ті отруйні слова, я знов і знов потрапляю в якесь замшіле, цвіле, покрите павутинням десятиліть, Задзеркалля...
Це ж ті самі набори слів-штампів, та ж сама пиха своєю "величчю" та невимірна гордість тим, що належиш до якоїсь виняткової нації з винятковим шляхом розвитку, та ще й обтяжене упевненістю, що всі народи, всі країни не варті навіть зрівнятись з тобою і твоєю "великою" державою. 
Все це колись виливала і я з себе...
Пам'ятаю, коли мені було десь 10-13 років, я завмирала в захваті від того, що живу в найпрекраснішій і надвеликій країні в світі! І як же мені пощастило в тім! Навіть сльоза наверталася на політінформаціях, коли нам читали передовиці з газетних шпальт. Ми тоді всі як один, висловлювали праведний гнів до капіталістів і експлуататорів робочих Заходу, до жирних американських фермерів, які гноблять своїх працівників...
А потім, на перервах (ті, кому пощастило в житті) хвалилися імпортною жуйкою, яку надіслав у посилці до свята родич з Москви, розповідали один одному, яка ж смачна є пепсі-кола і фанта (благо, в Краснодарі її іноді можна було дістати "по блату", тому що її робили для високих гостей, що там відпочивали на нашому чорноморському курорті). Про джинси, електронні іграшки, модні і яскраві одежинки (нехай нефункціональні і маркі - мами так казали) та зручне взуття діти радянських провінцій не могли і мріяти...
Поки весь цивілізований світ йшов вперед, роблячи наукові відкриття, змінюючи політичні форми правління, розвиваючи соціальну сферу, роблячи багато чого для покращення якості життя звичайного члена свого суспільства, моя "велика" країна зміцнювала вертикалі влади, відточувала військове ремесло і промисловість, виховувала і пестила партійну еліту та регулярно розв'язувала війни. І платила за свій гонор зручностями, комфортом, свободою, і часто - життями своїх синів і доньок.
І тепер, коли моя Україна, намагається вчинити черговий цивілізаційний виток у своєму розвитку (цілком закономірний, це доведено істориками і політологами), "страна совєтов", яка застрягла білкою в колесі свого особливого розвитку, робить все, щоб не допустити цього. І вже звично робить це ціною комфорту, зручності, достатку і знову ж таки, життів своїх синів і доньок.
А ті сини і дочки так само звично згодні з "лінією партії"  Генсеком  своїм вождем, й так само готові ходити в личаках, аби тільки сусіду не жилося краще за нього.
Родина моя, что ж ты такая уродина?

24 серпня 2014 р.

До Свята Незалежности

Так. На 23-му році виявилося, що Незалежність моїй країні ще треба відстояти - ціною багатьох людських життів і територій. 
І ціною зруйнованих міст, залізничних мостів, шахт, підприємств, шкіл, лікарень і музеїв... 

А в активі - нові, переосмислені, нарешті, погляди на справжнє обличчя близького колись сусіда-перевертня. Спасибі їх "геніальному" вождеві. Дав прозріти навіть махровим українофобам на державу-монстра.

Незгодні, не потрібно мені зараз намагатися нічого доводити. Поступите розумно - просто пройдіть повз.

Цими фотографіями нікого я не хочу дражнити або дратувати. 
Ні. 
Це сувора правда сьогодення і від неї нікуди не подітися. 
У нас навіть діти знають хто є хто і кого куди треба відправити=) 

Отже, до нашого Свята такі милі печеньки будуть дуже до речі.

Одна частина вже передана організаторам Ярмарку, кошти від якого підуть нашим Славутським хлопцям, що служать зараз в зоні АТО. А друга частина печенек поїхала з нами до Львова (там ми їх спробуємо передати нашим мужнім захисникам у військовий госпіталь чи просто на Яворівський полігон). 
Он їх скільки, печенек. Всім вистачить:

Печеньки прості, але душевні - медові, з глазур'ю, і з простими конкретними посилами:
 без слів
Ну а ця травичка - ворог будь-якого колорада (кажуть, що там, де вона росте, ці гадськи жуки не водяться). 
А загалом, це просто - наш Український опір:

Нехай ці печива підіймають патріотичний дух моїм городянам на Ярмарку і воїнам у Львові.
А це мій дачний урожай ожини та малини на столі. Сам собою -)) Ну так вийшло. 
Я помітила і сфотала. Милуйтеся смачним поєднанням кольорів:


Ну що? На дачі порядок, в місті прапор повісили, печива напекли. 
А ми з Макаром зараз у Львові! 
На святі! 
З днем Народження країни, українці! 
Слава Україні!
Смерть ворогам!
Щиро віримо, що скоро виженемо всю нечисть зі своєї землі і будемо жити щасливо у своїй країні!

Зараз на сайті:
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...