20 січня 2015 р.

Вишиття як ліки


Сиджу я на НЕБІ й собі вишиваю!..
І так розумію, що це лиш спасає!..
І тішить сьогодні, загоює рани..
Що злоба у тому, до мене не стане!..


Сиджу я на НЕБІ!.. Й так хочеться впасти,
згоріти, струдитись!.. Так хочеться всіх їх
покрити узором, що буде бронею
від вражих оковів!..

...Але сиджу ж я на НЕБІ! Й собі вишиваю...
Собі - не собі? Для рідного краю!..
                                           
                                           Інна Залізнюк

Цю наволочку з вишивкою довго не показувала. Вона для мене стала особливою, бо її вишивання було для мене як ліки від сьогодення, як своєрідна реабілітація в наші непрості для країни дні і місяці.

Вишивалась довго, з перервами між іншими проектами. Часто - крізь сльози безсилля щось змінити, жаху всієї цинічності і підлості сусіда і усвідомлення безповоротності минулого.




Наволочка й тепер продовжує лікувати мою душу, і я не даю їй жодних шансів лежати в шафі. Застиляю її то на ліжко Макара, то на наше ліжко. 

Вишивала на вітчизняній канві 18 ct. по схемі з журналу "Українська вишивка".
Нитки - Гамма, Ariadna, ПНК ім.Кірова.
Щоб пошити наволочку, до вишитого мотиву додала бавовняного жаккардового сатину сніжно-білого кольору.
Прала вже декілька разів, не линяє, перевірено.
А подивіться, як мої кохані чоловіки солодко умостилися на цієї подушці:

Треба ще одну (як мінімум) вишивати! 
Вже знаю яким орнаментом!

19 січня 2015 р.

Без назви

Давно не відпускає мене один спогад мінулорічний... А за собою слідом тягне й тягне більш старіші спогади - вервечкою... 
Мабуть, треба виговоритись, треба озвучити хоч якось, тім більш, я впевнена, моя розповідь комусь може стати в нагоді, додасть сил і впевненості жити далі.

Це сталося ще влітку. Я тоді була у львівському шпиталі (так, коханому довелося там провести деякий час, але зараз мова не про нього). 


Отже, йшла собі подвір'ям від прохідної до лікарняних корпусів, коли раптом назустріч мені - очі! 
А потім я бачу понівечене обличчя молодого чоловіка. Потім помічаю - він в інвалідному візочку і без ноги. Позаду немолода жінка (мати?) допомагає, штовхає візочок.

Авжеж, я знала... якось внутрішньо я була готова саме тут зустріти щось подібне, але до такого, в реалі, напевно неможливо підготуватись... На той момент (серпень) на сході України вже були не просто поодинокі артобстріли нашої території агресором, - йшли справжні бойові дії. Були вже сотні смертей наших захисників -( Ще більше було поранень - руки, плечі, ноги... адже від них не рятують кевларові каски та бронежилети найкращого захисту...

Саме тоді в моїй голові пролетіло багато думок... про жалість до людини не стану... про біль і образу на землю, що мене породила, теж не стану - її для мене вже не існує... про тих недо-людей, з кім поряд росла, вчилася в школі, відпочивала в піонертаборах і на турбазах рідного Північного Кавказу, і для котрих я зараз - фашистська бандерівка, теж не буду, - вони для мене вже давно умерли... про обурення і ненависть?.. - все воздасться - не раніше, так пізніше, все кожному воздасться!

"Як тобі допомогти, захисник?" - запитувала я себе... "Чим я можу йому допомогти тепер? Чим?" - жалість незнайомки мужнього, але покаліченого чоловіка, напевно, образить. 

"Що я можу зробити? Що я можу зробити для них усіх - їх, понівечених, десятки - тільки в цьому шпиталі?" - потрібні слова не знаходилися, і візок повільно проїхав повз мене... 
Крізь ступор в моїй голові гарячково закрутилися думки - спогади про діда-ветерана війни - Петра Андрійовича Горбатенко. Він теж воював з фашистськими окупантами, тільки було це ще тоді, в 2-гу світову.
В 1943 р. війна для нього скінчилась - осколком снаряду йому відірвало ногу і знівечило кисть руки. Контужений, він попав у шпиталь. Було це десь на українській території (боюся помилитись, але чула від нього про 1-й Український фронт, тобто він міг захищати або Київ, або воювати десь поряд). Лікуватися після ампутації ноги (нижче коліна) і двох пальців руки его відправили вже додому, на Кубань.
Дід Петро й баба Ліда не дуже любили розповідати нам про ті часи, тому мої спогади засновані скоріше на здогадках і власних висновках.
























Отже, життя тривало. 
Діду зробили протез. Він навчився пересуватися на своїй "третій" нозі (як він шуткував) і за допомогою палиці. Кожен рік він проходів реабілітацію у краснодарському шпиталі - ремонтував (або змінював) протез, лікувався від фантомних болів, до того ж влітку протез натирав мозолі, була потрібна спеціальна білизна-панчохи по сезону (тієї ж форми, як і його культя, тобто спеціально виготовлена). 
Незважаючи на інвалідність, він працював у колгоспі: будував глиняні та цегляні хати, клав груби станичникам (пам'ятаю, ще в 70-ті до нього стояла черга на "печку" від діда Петра). Виховував сина, мого дядька (він народився ще до війни). В 45-му, влітку, родився їх молодший син - мій отець. 
В станичному парку на якесь свято

Пізніше, з синами, дід поставив будинок, в якому я й виросла.
В моїй родині було немале господарство: велике подвір'я, де кожен рік бігали десятки курей, качок, стояли клітки з кроликами, нутріями, баз для свиней. А ще був наділ землі - десь 70 соток саду, винограднику й городу. 
Всім цім господарством командував та займався дід Петро (а ми всі виконували його розпорядження)).

Пам'ятаю, що часто поросята прогризали =) дошки своїй загородки та збігали на волю - на подвір'я до курей. Авжеж, дід зі своєю ногою не міг їх піймати (отець на роботі, а поросята курей та циплят ганяють)). Ми з бабою та сестрою намагалися допомогти. Не завжди виходило і тоді діду рвався терпець, він, ледве стримуючи при нас матюки, кричав на весь двір бабці: "Їїиии-х, собаки, штоп ви повиздихали, - так-так, говірка в нас на Кубані була такою, - Мать, неси ружжо, щас я их..!" Бабка починала його сварити: "Совсем здурив, старий! Шо удумал, га?!" Поросята десь верещали, а ми дружно умовляли діда йти обідати, або відпочити =)


Будинок наш стояв на березі річки Зеленчук, де плавало багато риби =) А дід завжди був затятим рибалкою. Ми мали свій човник і дід Петро майже круглий рік у вільний від господарства час плавав, ловив велику рибу: щуку, окуня, карася, сазана, товстолоба й плотву (цю - для курей, качок та котів).
Інколи на канікулах і я плавала з ним, допомагала. А взимку, коли на річці ставав лід, човен сохнув на березі, а ми з дідом плели рибацькі снасті - для його риболовлі та на продаж.
Восени, по закінченню городньої роботи дід в'язав віники на продаж...

Я пам'ятаю діда завжди за роботою. Навіть, коли він вже був один (баба  Ліда померла, дід сильно здав), я приїхала додому відгуляти з ріднею весілля, дід й тоді примудрився допомагати нам готувати весільний стіл - чистив часник для закусок (гостей у нас було багато - більше сотні людей) та підбивав до сусідок-кухарок...
То були майже останні мої спогади про діда.

Він прожив довге життя, майже не хворів.
Нікого з родини не обтяжував, не скаржився. Помер за пару місяців після народження своїй першої правнучки (нашої доньки Аріни). Встиг потримати її в руках перед тим, як я поїхала з нею до чоловіка, в Одесу (де ми з Маном жили та навчалися тоді).

Для чого я все це писала? 
Кому потрібні ці спогади про давні часи?
Я сподіваюсь, а раптом?.. Раптом той, незнайомий мені чоловік в інвалідному візку... або інший... багато інших -(... вони, їх матері, дружини, сестри, доньки прочитають ці мої спогади, - ні тільки сеанси у психолога, ні тільки допомогу реабілітолога чи волонтера, а ще й ці спогади простої жінки, - і зрозуміють, що життя таких чоловіків не закінчується, воно триває!
Воно може бути повним, довгим і щасливим! 
Все залежить від них самих і їхніх близьких.
Тримайтеся, наші воїни, наші захисники!
І спасибі вам за те, що ви бороните нашу Україну!

14 січня 2015 р.

Від Варвари до Маланки...

... вишивалось мені пречудово і святково!
Встигла виконати перше замовлення в новому році:


Надія, нехай гарно служить!

Обкладинка для паспорта вишивалась на новому льоні (він більш цупкий, мені сподобався в роботі).

А ще в ці дні саме на Варвару, покровительку вишивальниць, я розпочала нову сорочку.
І ось, як раз до цих Свят закінчила вишивку:

Орнамент зустріла в журналі "Майстерня вишивки" (гарнющий журнал, рекомендую). Дуже цей взір припав мені до душі! Обізнані дівчата орнамент ідентифікували як бойківсько-дрогобицький! Отже, сорочка буде западенська! =)

Тільки не питайте мене зараз - що і як це буде конкретно. Модель сорочки буде сучасна, яка саме це є поки сюрприз (а то хтось прочитає і сюрпрайзу для нього вже не буде)).
Ось, вчора вишиті деталі як раз віднесла до кравчині:


Написи термомаркером бачите? =)
Це вже з власного досвіду співпраці з цією кравчинею. Минулого разу вона вишивку з лиця так добре відпрасувала!  На всяк випадок цього разу зробила їй таки підказки. Начебто зрозуміла =)
Ну й ось все зібрала до купи:

Готову сорочку (фото)) на власнику обов'язково покажу.
А ось таку Маланку до нас вчора приводили наші громадські активісти. 
Таку гарну, колоритну, рум'яну! smile emoticon

 У вишитому фартушку smile emoticon 




Був цілий Вертеп: Люда-чертеня smile emoticon, Смерть, Цар... навіть мексиканець звідкись заблукав -) Співали нам файних щедрівок, збирали кошти на потреби наших хлопців.
Гарна справа! Хай скринька буде повною!





Ось такий у нас Щедрий Вечір сьогодні.
 

5 січня 2015 р.

Різдвяний Вертеп

Рівно рік тому я спокусилася привабливим проектом у Олі - вишивкою Вертепу.
І ось тепер по закінченні терміну можу сказати - я дуже задоволена результатом! Милуйтеся:

Спасибі Олечці, організатору Спільного відшиву. За її терпіння і організацію нас, вишивальниць, - різних за характерами, за швидкістю вишивання, за доступом до Мережі, ...за відповідальністю до справи, в решті решт =)







І спасибі моєму синочку Макару, який не давав мені "благополучно забути" про проект і підстьобував мене, тикаючи пальчиками в картинки на моніторі: 

 - Мамо, а ти вже цю фігурку вишила? 
 А цю коли?.. 
=) 

І мама старалася, слухняно відкладала свої поточні великі проекти, перезапялювала тканини і за тиждень, по-швидкісному, відшивала чергову фігурку. 




Зараз Вертеп - справжня окраса всього новорічне-різдвяного оздоблення квартири.

Тепер справа за малим - зшити текстильну коробку для зберігання Вертепу. Ну про це - в майбутніх постах.
А ось яка Шопка на Майдані нашого міста зараз:

15 грудня 2014 р.

Ялинкові прикраси. М'якенькі і затишні -)

Ніщо так не підвищує працездатність, як відсутність в будинку рукодільниці не тільки інтернету, але й комп'ютера ... навіть ненадовго!
І хоча ноут вже полікували, все знову налаштували, паролі згадали -) але звичка поменше в нього заглядати поки ще залишилася. Корисна звичка =)
Результат: дооформлені Смішарики (вирішила, що зараз будуть підвісками - ялинковими прикрасами):







Вишивала ще позаминулим літом на велике прохання синочка 
(котрий в них як раз був закоханий по "Pixel"). 


Одного (пінгвіна Піна) одразу ще тоді оформила в текстильну коробку
а ці сумували потроху на "стелі недоробок". 


Ось, тепер будуть розважати нас таким чином:



Задники зробила з фетру. 
Злегка набила холофайбером і зшила аплікаційною  строчкою на машинці:



А нещодавно в мою сторону впав чималий мішок лляних крайок 
(зі швейного цеху - від пошиття скатертин та рушників з популярних декоративних тканин з українським орнаментом). 

Кромки такі, щедрі - по дюйму шириною і 150-240 см завдовжки й до того ж різних забарвлень! 

Щастя квілткарки, загалом -) Вже бачу з них пошиту собі квілт-жилетку... де б ще часу зайвого знайти?.. не підкажете, га?


Ну а поки я ту жилетку шию у своєму мозку і, в основному, вже лежачи на подушці =) пошилися у мене з тих крайок ось такі ігрухі для "йолок" (зі Словника "Лєгітімного"))!





Ці іграшки-сердечка пішли на шкільний Ярмарок на честь... 
чи то міжнародного дня волонтера, чи то дня Збройних сил України 
(разом з моїм патріотичним печивом, звичайно)).








Ці йолки - для прикраси йолки (каламбурчик)) в нашому класі (у синочка):




























Решта (разом з моїм новим стосом торбинок)- для йолок на блок-постах наших захисників 
(наш лісгосп і самі живі ялинки для них передав з нашими активістами):
 

Ну зрозуміло, так? - лляні кромки, бавовняні (або лляні) задники в колір, холофайбер і багато декоративних машинних швів при збірці (воно ж сипке!). Але я впоралася!







Ну ось, поки так. В один пост не впхнути все нароблене (не вистачає часу на публікації). 
Дали буде...
Зараз на сайті:
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...