31 жовтня 2014 р.

Святкуємо Геловін

Цього року я вирішила, що Геловіну в нашій родині бути!
І нехай він якийсь чужорідний, не наш, не для нас... але ж... а чи давно пробували ви в таку пору року розважати другокласника на двотижневих канікулах?  Ще й в одну особу? - Отож! -)
Отже, в активі: 
- дідусь, готовий за першою вимогою привезти з села гарбузи (він регулярно рибалить в околицях, сплавляючись своїм човном по Горині):
- холодна зброя, колото-ріжучі інструменти, ножі:
- натхнений і непосидючій хлоп:


- клубки з пряжею,
- мамини підручні (ткані і неткані) матеріали, 
- ноут, принтер, 
- скотч двосторонній,
- щасливий кіт 
(нарешті про мене забули, хоч посплю спокійно!):

Тут у нас був творчий процес "розчленування" (насіння домовились висушити і вжити всередину! =)

Методом проб і помилок створюємо голову Джека кількістю 2 штуки: лиху і радісну. Одній голові ой, гарбузі робили розтин зверху, а другий - знизу. Пізніше виявилося, що знизу зрізати "дах" практичніше, бо зручно потім свічки встановлювати (запалювати, гасити, змінювати).
Макар лякає -))
Ну і нарешті, гарбузи та привиди з кажанами в екстер'єрі - на балконі та на лоджії (для інтер'єру треба буде на наступного року зшити гарбузики і ще чого-небудь... якщо буде натхнення):




Гламурненький привид і не дуже -)) Очка і ротики - це кравецькі шпильки з головками відповідних кольорів: 


Вночі гарбузи з палаючими всередині свічками фотографувати мильницею - то є справа невдячна, але загалом, ви зрозуміли, так?

Я погоджуся з кожним із вас, хто скаже "Який нах Геловін у наш час?"
А я вам на це відповім так. 
Ось вирізала я гарбузам пики, вішала привидів, наклеювала кажанів і думала з кожною своєю дією: "А щоб вам всім повилазило, погань! Та щоб тебе шляк трафнув! Щоб ви повиздихали на нашій землі, клята сволота! Хай вам грець, супостати проклятущі!..."
Н-даа... саме цікаве, друзі, ті матюки - з моєї підсвідомості, тобто ще з мого дитинства (я їх від бабки чула -).
Маю надію, що заговорила я свою "експозицію". 
Слава Україні!

22 жовтня 2014 р.

Як ми танчик на війну проводжали

Дуже цікава подія була в нашому місті сьогодні. Не змогла не поділитися з вами, мої друзі!
Пощастило нам з Макаром побувати на освяченні тягача МТ-ЛБ, котрого тут ласкаво прозвали "танчиком".  Це вже третій танчик, що відремонтовано та передано в батальйон "Київська Русь" активістами на кошти підприємців малого та середнього бізнесу нашого міста.
Освячення проводили священики УПЦ (авжеж, КП, інші не просто не звертають увагу на криваві події в країні, а навіть відмовляються відспівувати полеглих Героїв, запроданці, гєбєшня в рясах! -((
Дуже цікавий був текст освячення, повний патріотизму, віри в святу Перемогу України над підлим загарбником-окупантом, побажань Волі нашій Україні, здоров'я та сили її захисникам, побажань цій "броньованій колісниці" допомоги в боротьбі з ворогом та захисту своєю бронею наших воїнів в боях...
А наприкінці так несподівано було почути від панотця звернення до всіх нас: "Слава Україні!" -)
Дякування бійця батальйону, куди направляється наш "танчик" та передача йому активістами нашого ГО "Майдан" в зону АТО дитячих послань з малюнками та плетеними браслетами:

Ну і нарешті!
Дозволили! =)
Дітлахи забралися всередину танчика і ретельно його обстежили:


В танчику вже покладені пакунки з продуктами, теплими речами та маскувальними сітками, що підготували для армії патріотичні славутчани:
А це трохи дитячих захватів:
  - О це круто, мам! Дивись, де я! Я крутий? І до люка можна? -))


Стилізований "фірмовий" напис і порядковий номер танчика: "Славута 003", бачите?




   - Мамо, а як тут злізти?.. Дякую!

А наприкінці дітлашня лишила в танчику на пам'ять захисникам свої малюнки і долоньки:


...Проводжаємо.
Перемагай, захищай та повертайся в свою частину неушкодженим:  

21 жовтня 2014 р.

Провітрювання

Чогось зовсім не пишеться.
Думок в голові багато, аж штовхаються, й поділитися є чім. Воно й актуальне, та якесь сумбурне все таке, багатотемне (від "тема"), гарно розвинути в блозі щось одне не вистачає часу...
Напишу, чім зайнята, чим живу.
Якось днями заходжу на лоджію і розумію, що там чи Собакін осоромився десь в кутку, чи цибуля загнила... Виявляється, що то розквітла моя "пахуча" кімнатна квітка:


Так, вона смердить, як ...еее... не знамо що! -) Зате гарна. Крупна, 5-листкова квітка, темно-вишневого кольору. Ось тому і живе на лоджії. ...уявить, коли тих "мохнатих" квіточок багато! =)
Добре, зачинимо двері лоджії і милуватимемося квіткою крізь скло. Так приємніше.
А я вам поки що свої шкарпетки доплетені покажу:


Як бачите, намагалася ущільнити особливо стратегічні ділянки шкарпеток. Здається, вдалося! Ношу 3-й тиждень, натяку на протирання не видно.
Ось види крупніше:

Замовники також не дають розслабитись (дяка їм)) - зробила 2 повтори своїх вишитих обкладинок (дуже просили саме таки).
Тепер мешкають в Мелітополі:



Кош росте.
Розпушився трошки під зиму.
Вже частіше ніс ховає в лапи.
Це до холодів...
Ось лежить на підвіконні, ловить тепло від радіатора.
Та стежить за мною уважно (а раптом я в кухню зберуся йти, туди, де багато смачного?-)
Поступово отримав домашнє ім'я - Собакін. Тому що полюбляє кусатися -)

А ось Макар підійшов до мене збоку (кош з ним трохи "в контрах" - періодично відбиваю одного від одного):

Макар пішов:
До речі про кухню.
Вчора балувалась оладками. Та не простими, а з гарбузом. Жовтенькі таки вийшли, солоденькі:
Але все ж мені звичніше гарбуз їсти в каші або смаженим з цукром. Робите таке? В мене бабуся так робила: кубиками гарбуз нарізати та на пательню з олійкою. Наприкінці цукром посіпати. Смакота!
А це я намагаюся повернутися до клаптикового шиття. Перевірила місцеву крамничку з вітчизняними тканинами, знайшла о таке:
Вже продекатіровала, накрохмаліла, висушила, відпрасувала, згорнула. Милуюсь і прислухаюсь до себе - хочу різати-шити щось?..
А поки коханого в Армії утеплила.
Батьківщина в цьому питанні дуже відстає. Добре, що волонтери та небайдужі заможні люди допомагають: наше ГО "Майдан" отримало нещодавно купу теплих речей для військових - якісних, з Німеччини.
Ось, відібрала для свого захисника (светр, пуховий спальник, бушлат):


Дяка Людмилі за фото подібних речей, сама я не встигла, бо поспішала відправити їх скоріше.
Ну ось.
Блогодомівку провітрила. З вами, друзі, поговорила.
Навіть не буду обіцяти скоро повернутись. Настрій зараз такій мінливий...
Піду Макара від Собакіна відганяти... або навпаки -)
Зараз на сайті:
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...