5 листопада 2015 р.

Без слів...

Не те, щоб слідкую за новинами з Масковіїї (це для мене давно не цікаво), - то мені їх наше ТБ розповіло. Вже нічому не дивуюсь, зовсім не обурюсь тому, що там відбувається і як реагують на різні події расіяни. Інколи, коли все ж чую якісь новини звідти і за старою звичкою намагаюсь їх зрозуміти, ловлю себе на думці, що така моя цікавість - на кшталт споглядання за душевно хворими. Отже, я не лікар, щоб цікавитись та аналізувати, а звичайні виховані люди за подібними хворими не споглядають з дозвільної цікавості.
Але сьогодні я вкотре за час російської агресії зрозуміла, що ті душевно хворі не на жарт особисто для мене є небезпечні. Як ще можна розцінювати таки заяви?  Це при наявності ось такого закона.
Так й кортить мені зробити заяву на кшталт:
"путен, у тебя большие проблемы с логикой (в чем уже давно никто в мире не сомневается, кроме твоих граждан) я не твой соотечественник! Я не нуждаюсь в твоей защите и покровительстве (не дайбох!) Младенцы не могут выбирать место рождения. Однако, по мере взросления, каждый может выбрать место проживания и гражданство. Я осознанно в 17 лет выбрала своей новой родиной Украину и со временем получила гражданство той страны, которой сейчас горжусь. Я - украинка! Забудь обо мне и моем существовании! Позаботься о своих гражданах, если ты на это способен, конечно."

Першою реакцією було так і зробити, розшарити цю заяву в ФБ, закинути на руськомовні сайти, відіслати своїм родичам, однокласникам та знайомим туди...
Але я не стала цього робити, вже знаючи гебельсівський талант багатьох деячів (які за звичкою ще називають себе журналістами) і звичну реакцію пересічного люду на все, що не піддається їхньому розумінню: "Ви всьо врьоті!"
Тому я просто йду своїм шляхом - я зрікаюсь всього руського, я вивчаю мову СВОЄЇ країни, я всюди намагаюсь нею послуговуватись (особливо в Мережі і на людях), я вивчаю історію СВОЄЇ країни, її культуру, я знайомлюсь з визначними місцями та пам'ятками СВОЄЇ країни, я пізнаю традиції СВОЄЇ країни, я читаю літературу СВОЄЇ країни, я навіть навчилася лаятись на мові СВОЄЇ країни! Нарешті, я народила та виховую для неї двох українців-патріотів.
І нехай хтось після цього мені доведе, що я їхній "саатєчествєннік"!
Світлина для душевної рівноваги - те, що бачу за вікном:

23 коментарі:

  1. Згодна з кожним словом
    Тетяна (Херсон)

    ВідповістиВидалити
  2. Сувора ти жінка, Олю! Але приєднуюсь!
    Не хотілось раніше категорично відокремлюватись від росіян. Але хіба хочеш - мусиш!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Оль, ну а як на ТАКЕ ще реагувати? Ось, зрозумій мене - жила собі дівчинка, поїхала вчитися до Одеси, познайомилася там з хлопчиком, що мешкав на західній Україні. Одружилися вони і стали жити далеко-далеко від батьківський домівки дівчини, аж за 1200 км! Багато років дівчина (разом з її батьками) вважали: "Як же це далеко!" Згодом всі звикли. Аж раптом, десь пару років тому, дівчина (вже жінка)) спіймала себе на думці: "Яке щастя, що я зі своєю родиною мешкаю ТАК ДАЛЕКО від тієї країни!" Все ж таки, це не прикордоння до "сірої" зони, навіть не Полтавщина, не Черкащина... А тут - нова халепа - ху#ло не відмовляється від своїх планів "захисту" всіх саатечественікав, де б вони не мешкали! Халепа! І вже я з родиною не почуваюсь себе хоч якось захищеною відстанню...
      Так що, все! Як в анекдоті - умерла, так умерла (с)!

      Видалити
    2. Прізвіще в мене українське, громадянство, слава Богу, також. Руських не знайдете)) На жаль, ТАМ залишились рідні, сестра на небіжи, які тверезо сприймаюсть своє оточення та підтримують Україну. Теперь у гості не можу до них поїхати(( Це як на Місяць - неможливо мати хось які зв"язки з тією державою.

      Видалити
    3. ...пригадала, 1200 км - це до кордону...
      А в мене непруха - ще й прізвище руцьке =( бо коханий теж етнічний руцький =(
      Та ж історія, якщо б й хотіла поїхати, то шлях як раз пролягає через сіру зону (що потягом, що автівкою)

      Видалити
    4. Та мені також - напрямок на схід! Йшли потяги через Іловайськ.... Тепер через Харків.
      Таганрог він же за 50 кілометрів від кордону. Сестра скільки в себе на роботі сперечалась, аж "пятой колнонной" назвали. А вона:"Неужели не видят на грузовіх поездах, что едут через Таганрог, танки и пушки? Тут же других доказательств не надо."

      Видалити
    5. Так, Оль, я теж не розумію, як ТАК масово можливо зазомбувати населення? За деякими виключеннями, як я бачу у випадку з твоїми родичами (поважаю!).
      А наш шлях йшов потягом через Амворосіївську митницю або на авте - Довжанський (місто Свердловськ)... перхід, який один з перших знял наш прапор і вивісив триколор =(

      Видалити
  3. Оль, вот и у меня мама родилась в России, но оказалась чистокровной бандеровкой ( и это при том что мы продолжаем жить на территории ЛыНыРы) . Я всегда гордилась, что в нашем паспорте нет графы национальность,есть графа - гражданин Украины

    ВідповістиВидалити
  4. Олю, дуже поважаю! Ти одна з тих (на жаль, небагатьох) людей, які маючи російське коріння, чи походження, не має значення - є громадянами України і, головне, мають громадянську позицію і публічно висловлюють її на противагу тим, хто вже майже два роки зберігає "цнотливе" мовчання, і це у кращому випадку. Вони - правільниє укрАінци, на противагу нам.

    Юля, обіймаю, поки віртуально :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Тонечко, дуже сподіваюсь, що ти помиляєшся, і нас таких багато! ...а якщо ні, то все до того йде, навіть ті, хто "в палітікі ні разбіраєцца" вже потроху змінює рожеві окуляри.

      Видалити
  5. Маю російське прізвище, бо батько росіянин, саме тому досить часто мені в ПП ВК пишуть щось на кшалт "ну как там руССкому человеку живется в бандеровщине?".
    Підписуюсь під вашим кожним словом. Навіть якщо у мене й є російська кров, то це не значить, що я потребую якогось там захисту з сусідньої (ще й ворожої мені) країни. Я обираю бути 100% українкою.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Аніла, жахливі речі пишеш про питання з ВК... вони досі ницого про нас не зрозуміли... та чому я дивуюсь - у самій батя та сестра подібні питання ставлять... ставили, допоки я їм не відповіла, "не щадя их патриотических чувств"! Думаєш, повірили, що мене тут не цькують, що можу (хоча вже не хочу) розмовляти па-руцьки, що Україну, нарешті, страждає від рашистьких військових та бандитів? Ні, у нас же "гражданская вайна", у нас же тут "украінєц в украінца стріляєт!" ... хворі люди...

      Видалити
    2. Це найкраще, що писали, а от інше одразу йшло до чорного списку. Ракло якесь просто.
      І нічого власне вони й не зрозуміють, навіть родичі (якщо казати все ж про більшість). Хоча зараз я вже не хочу навіть доказувати. Нехай живуть собі у своєму світі.

      Видалити
  6. Підтримую на всі сто! Хай живуть, як знают, Божа кара все одно прийде... А ми повинні йти своєю дорогою.. подалі від такого"брата".....

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вікторія, дякую!
      Одне добре - нарешті більшість "нейтральних" ще пару років тому українців зрозуміли, хто у України є брат, а хто - ворог.

      Видалити
  7. Поважаю твою позицію, Олю).А я,як з дитинства двомовна (народилася та виросла в Києві - тато-руській - син військового з Сибіру,що отримав після Другої Світової"розпорядження" в наші краї),якщо мене прийдуть захищати - вперющу поміж очі)))

    ВідповістиВидалити

Зараз на сайті:
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...