В очікуванні

У ту важку добу моєї розгубленості, на щастя, приїхала додому Арішка - як раз проголосувати за президента.
Дітки мої дорогі! Що б я без них робила ...
Запізнілі фоти, але вибачайте - я на компьютер з Мережею все більше наїздами, коли буваю в місті (у справах і за продуктами). Але не можу не показати-попишатися:

Тоді ж, після голосування, ми відвідали нашу українську церкву, познайомилися з панотцем (який запросто вийшов до нас у невизначену годину з питаннями - Як нас звуть і що нас турбує?)... 
Про церкву окрема розмова. Я, атеїстка по життю, досі перебуваю під великим враженням ще від виступів наших священиків (від православної церкви київського патріархату та греко-католицької церкви) на міських Віче. Це були не просто проповіді (що пробубнілися собі під ніс речитативом), - це філософські лекції, психологічні бесіди, повні патріотизму і любові до України та українців! І все це - живою і зрозумілою мовою (на сучасній українській). Мій довічний скепсис до релігії вщух, треба визнати...

Але до діток. 
Старша днями вже закінчує університет і захищає диплом магістра (наша розумничка!). 
А меншенький, коли ми проводили тата, сказав мені дуже серйозно: "Мама, тепер я тут головний і ти будеш мене слухатися. Я чоловік у хаті, поки тато не повернеться".  
Ось він, мій "головний у домі" спить. Так вже набігався по галявинах, наганяв на велосипеді, накопав в городі - навіть яблуко не доїв -))

А я вечорами вишиваю собі вишиванку. Поки не повернеться коханий (до кравчині треба їхати в інше місто). 
Вже й рукави, і перед повністю відшила орнаментами. Подумала-подумала і вирішила далі вишивати - зробила ще мережки, додала рядків в іншій техніці та іншими нитками ... Здається, ця вишиванка стане знаковою для мене. 
(на фото деталі ще без мережок - лицьова сторона і виворіт рукава):