Різдвяна пошта

Іноді у мене трапляються напади мамкинської відповідальності і тоді я, як чумачечая мамуська, прусь до школи свого дитинча й чіпляюся до директора або вчительки з пропозиціями покращення шкільного або класного життя учнів. Ну, а якщо серйозно, то все одно я є головою батьківського комітету класу, так що таку поведінку мені можна вибачити =)  
Цього разу в моїй творчій голові виникла ідея започаткувати в нашому класі традицію привітання листами дітлахів із зимовими святами. Тобто, учні самі писали листи один одному, вітали кого хотіли та як хотіли на їхній власний розсуд.

В якості поштової скрині я зробила... ну й щоб ви думали? - чобіток! =)

Бюджетний варіант, в стилі крейзі-квілта, з використанням креп-сатину та атласу, які я ставила на підклад своїм чобіткам Тут, Отут і Тута. 

Багато випадів залишалось... ну чого добру пропадати?

Клаптярка я чи як? =)

Ось і народилась ідея - зробити чобіток трохи більше, ніж зазвичай, та перетворити його в так звану поштову скриню. 



Тут на 2-му фото - задник чобітка.

Хоча... в такому варіанті - все умовно. Можна вішати на обидва боки, як бачите.

А щоб зацікавити третьоклашок, підготувала для них розповідь про традицію прикрашання своїх осель в зимові свята подібними чобітками та панчохами.

Памятаєте, я Ось тут вже писала про цю легенду?

Діткам казочку довелося художньо перекласти українською й додати наприкінці зрозумілостей та висновків у вигляді моралі =) 
(ну, я ще той пописувач-вигадник, ви ж мене знаєте ;=))

Кароч, вчительці ідея одразу сподобалась (вона у нас молодець, теж відкрита до креативу та новаціям)! Ми тільки з нею продумали, як зробити, щоб учні не вирішили витягнути листи та зрадити раніш зазначеного часу.
Придумалось така собі "вирва" - додаткова технологічна деталь зі щільного флізеліну. Отвір внизу цієї "вирви" - рівно на ширину листівки, щоб ледве проходила. Але витягнути назовні листи дитячій рученьці було б важкувато... 
Цю деталь я пришила крупним стібком до халяви чобітка:

В потрібний момент вчителька витягла цю нитку за грубий вузол і все - листи урочисто витягаються зі скрині-чобітка і роздаються адресатам.

Отже, десь після Введення, на початок циклу зимових свят, я провела презентацію "Різдвяної пошти" на уроці "Година спілкування" (так заздалегідь домовились із учителем). Вбралася колоритно (хустка "Солохою" та коралі)), прийшла, розважила дітей казочкою, наочно показала чобітки (в т.ч. ті, що давно "мешкають" в нашій родині - вишитий Макару й Аріні), провела т.зв. мастер-клас по оформленню привітання (маркери, малюнки, сніжинки та пр.) та складанню аркуша у вигляді трикутного конверта.
За шкільною програмою листи писати вони вже вміли, навіть конверти підписували та складали тексти записок, привітань також. 
Слухали вони мене уважно... я так хвилювалась!  Вимова в мене ще не досить чиста, скажемо прямо й інколи мене заносило, все ж таки, до рідної, не зовсім солов'їної, але... але дітки були чемні та слухали мене гарно.
Наприкінці вчителька повісила чобіток на видному місці в класі, а дітки замислились над привітаннями.

Дома, коли я спитала Макара, як я провела урок, чи гарно їм все розповідала, він мене видав: "Хє! Ти інколи нам казала - "дєєєтіі!" 
Кароч, мимо циєї дітлашні нічого не сховається! =) 
Після Новорічного свята в школі ми зібралися в класі. Батьки, та вчителька привітались з прийдешніми Святами, дити отримали табелі та настав час "Х" для листів з "Різдвяної пошти". Макар виявився  популярний хлоп (пишаюся)), йому дісталося аж 4 листи... хоча, потім, коли він прочитав їх вдома, виявилося, що один лист був майже для його мамі -)

Так приємно!
Прям розчулила мене дитинка! 
Сподіваюсь, що Макару теж було приємно за свою мамусю - врешті решт, все, що ми робимо, ми робимо для них, своїх коханих діточок!