Як соромно!..

Як же мені соромно, друзі!
Останнім часом кожен раз, коли я читаю в Блогері або ФейсБуці злобні коментарі наших "добрих" сусідів і колишніх "братів" в бік волелюбній України, прогресивних, технологічних та демократичних країн Європи і штатів Америки, мене не покидає це почуття сорому і стиду!
Читаючи ті отруйні слова, я знов і знов потрапляю в якесь замшіле, цвіле, покрите павутинням десятиліть, Задзеркалля...
Це ж ті самі набори слів-штампів, та ж сама пиха своєю "величчю" та невимірна гордість тим, що належиш до якоїсь виняткової нації з винятковим шляхом розвитку, та ще й обтяжене упевненістю, що всі народи, всі країни не варті навіть зрівнятись з тобою і твоєю "великою" державою. 
Все це колись виливала і я з себе...
Пам'ятаю, коли мені було десь 10-13 років, я завмирала в захваті від того, що живу в найпрекраснішій і надвеликій країні в світі! І як же мені пощастило в тім! Навіть сльоза наверталася на політінформаціях, коли нам читали передовиці з газетних шпальт. Ми тоді всі як один, висловлювали праведний гнів до капіталістів і експлуататорів робочих Заходу, до жирних американських фермерів, які гноблять своїх працівників...
А потім, на перервах (ті, кому пощастило в житті) хвалилися імпортною жуйкою, яку надіслав у посилці до свята родич з Москви, розповідали один одному, яка ж смачна є пепсі-кола і фанта (благо, в Краснодарі її іноді можна було дістати "по блату", тому що її робили для високих гостей, що там відпочивали на нашому чорноморському курорті). Про джинси, електронні іграшки, модні і яскраві одежинки (нехай нефункціональні і маркі - мами так казали) та зручне взуття діти радянських провінцій не могли і мріяти...
Поки весь цивілізований світ йшов вперед, роблячи наукові відкриття, змінюючи політичні форми правління, розвиваючи соціальну сферу, роблячи багато чого для покращення якості життя звичайного члена свого суспільства, моя "велика" країна зміцнювала вертикалі влади, відточувала військове ремесло і промисловість, виховувала і пестила партійну еліту та регулярно розв'язувала війни. І платила за свій гонор зручностями, комфортом, свободою, і часто - життями своїх синів і доньок.
І тепер, коли моя Україна, намагається вчинити черговий цивілізаційний виток у своєму розвитку (цілком закономірний, це доведено істориками і політологами), "страна совєтов", яка застрягла білкою в колесі свого особливого розвитку, робить все, щоб не допустити цього. І вже звично робить це ціною комфорту, зручності, достатку і знову ж таки, життів своїх синів і доньок.
А ті сини і дочки так само звично згодні з "лінією партії"  Генсеком  своїм вождем, й так само готові ходити в личаках, аби тільки сусіду не жилося краще за нього.
Родина моя, что ж ты такая уродина?