15 червня 2014 р.

В очікуванні

У ту важку добу моєї розгубленості, на щастя, приїхала додому Арішка - як раз проголосувати за президента.
Дітки мої дорогі! Що б я без них робила ...
Запізнілі фоти, але вибачайте - я на компьютер з Мережею все більше наїздами, коли буваю в місті (у справах і за продуктами). Але не можу не показати-попишатися:

Тоді ж, після голосування, ми відвідали нашу українську церкву, познайомилися з панотцем (який запросто вийшов до нас у невизначену годину з питаннями - Як нас звуть і що нас турбує?)... 
Про церкву окрема розмова. Я, атеїстка по життю, досі перебуваю під великим враженням ще від виступів наших священиків (від православної церкви київського патріархату та греко-католицької церкви) на міських Віче. Це були не просто проповіді (що пробубнілися собі під ніс речитативом), - це філософські лекції, психологічні бесіди, повні патріотизму і любові до України та українців! І все це - живою і зрозумілою мовою (на сучасній українській). Мій довічний скепсис до релігії вщух, треба визнати...

Але до діток. 
Старша днями вже закінчує університет і захищає диплом магістра (наша розумничка!). 
А меншенький, коли ми проводили тата, сказав мені дуже серйозно: "Мама, тепер я тут головний і ти будеш мене слухатися. Я чоловік у хаті, поки тато не повернеться".  
Ось він, мій "головний у домі" спить. Так вже набігався по галявинах, наганяв на велосипеді, накопав в городі - навіть яблуко не доїв -))
А я вечорами вишиваю собі вишиванку. Поки не повернеться коханий (до кравчині треба їхати в інше місто). 
Вже й рукави, і перед повністю відшила орнаментами. Подумала-подумала і вирішила далі вишивати - зробила ще мережки, додала рядків в іншій техніці та іншими нитками ... Здається, ця вишиванка стане знаковою для мене. 
(на фото деталі ще без мережок - лицьова сторона і виворіт рукава):

Хазяйную

...уже три тижні. 
Так довго за 25 років спільного життя я ще не жила без коханого, без господаря в будинку, в сім'ї. 
Освоююся. Намагаюся гідно примиритися з ситуацією. Не панікувати і не істерити (не одна я в такому положенні зараз опинилася). 
Так виявилося в моєму житті, що я завжди була за міцними чоловічими плечима - спочатку за батьківськими, а з 17 років вже за плечима свого коханого хлопця (котрий з часом опинився законним чоловіком). Зараз же мені доводиться дізнатися і іншу частину життя жінки - самостійної жінки. 
Дуже незвичне те діло!
Мимоволі доводиться ставати відповідальною господинею, вміти розумно розпорядитися грошима (щоб ще їх вистачило до повернення годувальника... тобто на абсолютно невизначений час((, кожен раз в крамниці вираховувати кількість продуктів й розумно наповнювати холодильники, вчасно сплачувати рахунки, вчитися користуватися громадським транспортом у своєму місті, тримати в голові масу незвичної інформації (час роботи якихось установ, потрібні телефони та імена, розпорядок роботи та відпочинку наших знайомих, котрі допоможуть довезти нас до дачного селища...), навчитися там користуватися електронасосом, щоб накачувати воду в бак, а ще вивчити всі набори ключів і їх замки і не забувати при необхідності закривати вікна і відключати електро-і водопостачання. І все це - на 3 хати (квартира і 2 дачних ділянки - наш і старих-свекрів).
Зізнаюся, спочатку я трохи розгубилася. У мене це зазвичай виражається не в сльозах слабкості, а в люті. Такий вже характер. Істинно козачий. 

Це потім, з часом я обдумала ситуацію, згадала про тих жінок, кому набагато гірше за мене (це сильно витвережує в будь-яких найскладніших життєвих ситуаціях). Я ж зараз просто чекаю свого коханого додому - живого і здорового... 
На щастя, є діти. Вони не дадуть розслабитися і опустити руки. Вони змушують вести розмірене і звичне життя. 
І вже не так важливо, що малий (вдупішило) може захлопнути вхідні двері дачного будиночка і тобі доводиться (авжеж, матюкаючись про себе)) тягнути драбину від одного сусіда, щоб інший сусід (молодий і спритний) зміг вирізати сітку у відкритому вікні-склопакеті 2 поверху і влізти в будинок та відкрити його нам зсередини.

То вже дрібниці. 
Як і тля, що розплодилася на молодих пагонах троянди і плодових дерев у саду (я так і не навчилася користуватися великим розпилювачем і робити грамотні розчини для обробки). Як і недороблена нова компостна куча. Як і перегоріла лампочка (дуже хитра і куплена не в нашому місті). Навіть дві... Як і ніж газонокосарки, що затупився (і трава твоїх галявин виглядає, не як зрізана, а як зірвана):
Взяти себе в руки допомогли уроки історії. 
Я дуже до речі згадала про побут українських козаків, коли чоловіки йшли у воєнні походи (захищати кордони Січі), а жінки на місяці залишалися вдома - вести будинок, виховувати дітей, поратися з худобою, наділами-городами ...
Складно порівнювати, що важче жінці - вести натуральне господарство в ті старі часи або міститиме квартиру і дачні ділянки зараз? 

Не стану сперечатися. 
З худобини у мене всього-то їжачок, ящірки і білка. З ними турбот мало. Слимаки хіба що не дають спокою-(

Нічого. 
Впораюся. 
І з городом, і з поливами в спеку, і з газонами (треба б підживити їх). І з врожаями ягід-овочів-трав. І з їх переробкою (вже активно сушу полуницю, кріп і ромашку).


Незважаючи ні на що, мені вдається поки ось так:


Розумію, наскільки буде приємно коханому приїхати додому і побачити не "розруху", а затишок і порядок.
Тільки б все скоріше закінчилося! Тільки б настав мир в Україні.
Зараз на сайті:
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...