"Дорогий солдате, дякую за перемогу! Ти – герой! …
Куди ти пішов? У рай? Вертайся!
У нас тут країну відбирають!
Ти тоді переміг, і зараз переможеш. Допомагай нам, будь ласка!"
Андрій, 5 клас
Куди ти пішов? У рай? Вертайся!
У нас тут країну відбирають!
Ти тоді переміг, і зараз переможеш. Допомагай нам, будь ласка!"
Андрій, 5 клас
Так зараз в уявних листах звертаються діти до своїх дідів та прадідів - ветеранів Другої Світової Війни. Минуле не забути та його і не можна забувати заради майбутнього.
А я в ці дні просто дістала дідові нагороди, вставила їх нарешті в рамку і поставила її на видне місце в домі.
Нагороди дісталися мені від діда Петра Андрійовича Горбатенка, в родині якого я народилася і виросла на Кубані. Він воював до 1943 року, звільняв від загарбників рідний Кавказ, дійшов до України, там був тяжко поранений (ампутували ногу). Це частина його бойових нагород, які ми з рештою онуків-правнуків розподілили між собою. Нечищені, темні... Не стала нічого з ними робити. Це пам'ять.
Ще добре пам'ятаю двох своїх дідів-фронтовиків - діда Ваню (маминого отця), Івана Сергійовича Пономаренка, та її діда (мого прадіда), Сергія Пономаренка. Багато часу в дитинстві проводила у них на хуторі біля колгоспних ланів та річці...
Так. Обидва мої діди та один прадід пройшли війну і повернулися з неї. Всіх їх я добре пам'ятаю. Ніхто з них ніколи і нічого нам, внукам, не розповідав про неї. І ніколи вони не любили це "свято". Зараз я дуже добре розумію чому...
Сьогодні ми та наші діти відзначаємо в Україні день Пам'яті та Примирення, день Перемоги над нацизмом.
Гірки дати. Особливо гірки вони є в ці дні. Тим більш ми цінуємо зараз своє мирне життя тут та свободу від всіляких "измів" - фашизму, нацизму, комунізму. І не втомлюємося дякувати за це і ветеранам Другої світової війни, і сьогоднішнім нашим захисникам в зоні АТО на Сході.
Сьогодні побували в школі, де наші другоклашки підготували нам урочисту програму. Згадували війни в Україні... ці страшні війни на нашій українській землі... нова історія пишеться! =(
Правнуки та праправнуки однієї війни та вони ж - діти другої...
Будь проклятий фашизм у всіх своїх проявах!
Нехай наші діти скоріше дочекаються миру та злагоди в рідній країні!
А я в ці дні просто дістала дідові нагороди, вставила їх нарешті в рамку і поставила її на видне місце в домі.
Нагороди дісталися мені від діда Петра Андрійовича Горбатенка, в родині якого я народилася і виросла на Кубані. Він воював до 1943 року, звільняв від загарбників рідний Кавказ, дійшов до України, там був тяжко поранений (ампутували ногу). Це частина його бойових нагород, які ми з рештою онуків-правнуків розподілили між собою. Нечищені, темні... Не стала нічого з ними робити. Це пам'ять.
Ще добре пам'ятаю двох своїх дідів-фронтовиків - діда Ваню (маминого отця), Івана Сергійовича Пономаренка, та її діда (мого прадіда), Сергія Пономаренка. Багато часу в дитинстві проводила у них на хуторі біля колгоспних ланів та річці...
Так. Обидва мої діди та один прадід пройшли війну і повернулися з неї. Всіх їх я добре пам'ятаю. Ніхто з них ніколи і нічого нам, внукам, не розповідав про неї. І ніколи вони не любили це "свято". Зараз я дуже добре розумію чому...
Сьогодні ми та наші діти відзначаємо в Україні день Пам'яті та Примирення, день Перемоги над нацизмом.
Гірки дати. Особливо гірки вони є в ці дні. Тим більш ми цінуємо зараз своє мирне життя тут та свободу від всіляких "измів" - фашизму, нацизму, комунізму. І не втомлюємося дякувати за це і ветеранам Другої світової війни, і сьогоднішнім нашим захисникам в зоні АТО на Сході.
Сьогодні побували в школі, де наші другоклашки підготували нам урочисту програму. Згадували війни в Україні... ці страшні війни на нашій українській землі... нова історія пишеться! =(
Правнуки та праправнуки однієї війни та вони ж - діти другої...
Будь проклятий фашизм у всіх своїх проявах!
Нехай наші діти скоріше дочекаються миру та злагоди в рідній країні!
Дівчата, випадково видалила пост, але ваші коментарі прочитала. Вибачте, що так сталося. Пост відновлений, але вже без коментарів.
ВідповістиВидалитиДякую вам за ті відгуки!