Вишивки літа: серветка до Спасу та Різдвяні прянички

Перебралися в місто (школа, однак, режим "дачний" закінчився), бачу - купа робіт, що не показані і не оформлені. 
Пробую виправлятися. 
Попався мені якось на очі в місцевому тканинному магазині цікавий рулончик рушникового купонного льону. І малюнок - в тему літніх врожаїв посиденьок з вином в альтанці, біля вогню каміна... -) і витканий як би, запрошуючи вишити ось ті квадратики посередині полотна... 
Загалом, хватанула 2 огірка метра.
Це потім я зрозуміла, що каунт-то крупнющій! Але ж азарт - така штука, що відразу не проходіт-)) Відрізала шматок квадратом. Села і вишила. Викидними, кіровськими муліне (ніяк від них не позбудуся) в 3 нитки. 
Кольори підбирала відповідно до кольору канви.

Хрести-медальйони - з улюбленого журналу "Українська вишивка"... так, брошку треба зметикувати з такою вишивкою, як там пропонували... не можу знайти підходящу  основу... 


Ну випустила пар хотілки - і добре! =) 


Буде а-ля Спасівська серветка. 

Або, як намальовано - 

будемо вино пити і виноградом закушувати, 

розгадуючи значення ось цих хрестів-медальйонів.

















А ось ще одна моя літня робота, з СП "Пряничный Человечек"
у Таси:
Хлопчик у блакитному і Дівчинка в жовтому: 

І ще один пряничек серпневий (схоже, теж панянка)) - в рожевому:

Як буду оформляти, ще роздумую. Поки прянички просто відшиті на канві 14 count, нитки - свій підбір (і Ariadna, і DMC, і кіровськи, і Madeira).

Вертеп. Літні борги спільного проекту

Дівчатка, яка ж терпляча і поблажлива дівчина Оля Тимофеева - організатор цього принадного проекту до Різдва-2015! 
Я тому й не дуже люблю брати участь в СП, так як не можу гарантувати на всі 100 свою дисциплінованість. Не хочу підводити. Начебто, все можна розпланувати, расчитать свій час і роботу, аж ні! Людина припускає, а Бог розташовує.
Ну ось, покаялася, а тепер показую досі непоказані фігурки: 

Овечки і Ослик:

Волхв в червоному і Ісусик:

Оля, ці фігурки зшиті й повністю готові до набивання.

А ось Волхв в помаранчевому (процес... знов каюсь):

І я нагадаю,  перші мої  фігурки, абсолютно оформлені - Марія, Верблюд і Янгол:

Як соромно!..

Як же мені соромно, друзі!
Останнім часом кожен раз, коли я читаю в Блогері або ФейсБуці злобні коментарі наших "добрих" сусідів і колишніх "братів" в бік волелюбній України, прогресивних, технологічних та демократичних країн Європи і штатів Америки, мене не покидає це почуття сорому і стиду!
Читаючи ті отруйні слова, я знов і знов потрапляю в якесь замшіле, цвіле, покрите павутинням десятиліть, Задзеркалля...
Це ж ті самі набори слів-штампів, та ж сама пиха своєю "величчю" та невимірна гордість тим, що належиш до якоїсь виняткової нації з винятковим шляхом розвитку, та ще й обтяжене упевненістю, що всі народи, всі країни не варті навіть зрівнятись з тобою і твоєю "великою" державою. 
Все це колись виливала і я з себе...
Пам'ятаю, коли мені було десь 10-13 років, я завмирала в захваті від того, що живу в найпрекраснішій і надвеликій країні в світі! І як же мені пощастило в тім! Навіть сльоза наверталася на політінформаціях, коли нам читали передовиці з газетних шпальт. Ми тоді всі як один, висловлювали праведний гнів до капіталістів і експлуататорів робочих Заходу, до жирних американських фермерів, які гноблять своїх працівників...
А потім, на перервах (ті, кому пощастило в житті) хвалилися імпортною жуйкою, яку надіслав у посилці до свята родич з Москви, розповідали один одному, яка ж смачна є пепсі-кола і фанта (благо, в Краснодарі її іноді можна було дістати "по блату", тому що її робили для високих гостей, що там відпочивали на нашому чорноморському курорті). Про джинси, електронні іграшки, модні і яскраві одежинки (нехай нефункціональні і маркі - мами так казали) та зручне взуття діти радянських провінцій не могли і мріяти...
Поки весь цивілізований світ йшов вперед, роблячи наукові відкриття, змінюючи політичні форми правління, розвиваючи соціальну сферу, роблячи багато чого для покращення якості життя звичайного члена свого суспільства, моя "велика" країна зміцнювала вертикалі влади, відточувала військове ремесло і промисловість, виховувала і пестила партійну еліту та регулярно розв'язувала війни. І платила за свій гонор зручностями, комфортом, свободою, і часто - життями своїх синів і доньок.
І тепер, коли моя Україна, намагається вчинити черговий цивілізаційний виток у своєму розвитку (цілком закономірний, це доведено істориками і політологами), "страна совєтов", яка застрягла білкою в колесі свого особливого розвитку, робить все, щоб не допустити цього. І вже звично робить це ціною комфорту, зручності, достатку і знову ж таки, життів своїх синів і доньок.
А ті сини і дочки так само звично згодні з "лінією партії"  Генсеком  своїм вождем, й так само готові ходити в личаках, аби тільки сусіду не жилося краще за нього.
Родина моя, что ж ты такая уродина?

До Свята Незалежности

Так. На 23-му році виявилося, що Незалежність моїй країні ще треба відстояти - ціною багатьох людських життів і територій. 
І ціною зруйнованих міст, залізничних мостів, шахт, підприємств, шкіл, лікарень і музеїв... 

А в активі - нові, переосмислені, нарешті, погляди на справжнє обличчя близького колись сусіда-перевертня. Спасибі їх "геніальному" вождеві. Дав прозріти навіть махровим українофобам на державу-монстра.

Незгодні, не потрібно мені зараз намагатися нічого доводити. Поступите розумно - просто пройдіть повз.

Цими фотографіями нікого я не хочу дражнити або дратувати. 
Ні. 
Це сувора правда сьогодення і від неї нікуди не подітися. 
У нас навіть діти знають хто є хто і кого куди треба відправити=) 

Отже, до нашого Свята такі милі печеньки будуть дуже до речі.

Одна частина вже передана організаторам Ярмарку, кошти від якого підуть нашим Славутським хлопцям, що служать зараз в зоні АТО. А друга частина печенек поїхала з нами до Львова (там ми їх спробуємо передати нашим мужнім захисникам у військовий госпіталь чи просто на Яворівський полігон). 

Он їх скільки, печенек. Всім вистачить:

Печеньки прості, але душевні - медові, з глазур'ю, і з простими конкретними посилами:

 без слів

Ну а ця травичка - ворог будь-якого колорада (кажуть, що там, де вона росте, ці гадськи жуки не водяться). 
А загалом, це просто - наш Український опір:

Нехай ці печива підіймають патріотичний дух моїм городянам на Ярмарку і воїнам у Львові.

А це мій дачний урожай ожини та малини на столі. Сам собою -)) Ну так вийшло. 
Я помітила і сфотала. Милуйтеся смачним поєднанням кольорів:

Ну що? На дачі порядок, в місті прапор повісили, печива напекли. 
А ми з Макаром зараз у Львові! 
На святі! 
З днем Народження країни, українці! 
Слава Україні!
Смерть ворогам!
Щиро віримо, що скоро виженемо всю нечисть зі своєї землі і будемо жити щасливо у своїй країні!

Дачне, літнє, квітуче

Крастота врятує світ. 

Нехай це буде лейтмотивом.

Вишиванка для синочка "Дубочок"

Синок росте швидко. 
За це літо витягнувся см на 7-8. 
Вишиванка, яку я йому вишивала минулого літа, вже наприкінці весни просилася на спокій (в дальню шафу). 
І ось вона, нова сорочечка для мого Зайця!


Цього разу зупинилася не на настільки улюбленої мною геометрії західних візерунків, а на більш сучасному рослинному орнаменті - листочки дуба і жолудів.

Чому дубові листя? 

Відомо, що ці символи найчастіше вишиваються на сорочках хлопців, парубків і чоловіків. 

І мені захотілося свого підрослого хлопчика в цьому році якось більше ідентифікувати як чоловіка. Хочеш-не хочеш, а цього літа він подорослішав завчасно ... як і багато його однолітків в Україні-( 

Здавна в Україні вважалося, що в дубі живуть душі хоробрих воїнів і у нього наймогутніша влада над злими силами. Він оберігає людину від всіляких напастей, від злих наклепів і зурочень. І сорочка дорослого хлопця з дубовим листям і жолудями вважалася потужним оберегом, надавала силу і мужність її власникові.

Зараз я думаю, що жолуді йому на сорочці вишивати було зарано (символи родючості не на часі), але ... що зроблено, те зроблено. Все одно з рочок буде носити і - знову матусі нову вишивати -)
Схемка була розрахована на 4 кольори (2 зелених - на листочки і 2 коричневих - на жолуді). Але я давно хотіла поекспериментувати з нитками секційного фарбування при вишиванні традиційних візерунків саме на сорочці. Тому як вже не раз вишивала секційкой обкладинки. 
Тканина - батист. 
Нитки - муліне DMC.
Сорочку кроїла і збирала в ательє. Хотілося більш вільну горловину (на літо)), та й все шукаю для себе тямущу в сорочках швачку-закрійницю.
Вишивала таку чумачку через накладну канву.
Ось так у мене виглядає цей процес:

З вивороту пришиваю великими стібками (на швейній машинці, стібки по 4-5 мм) накладну канву, відміряну і відрізану за величиною обраного орнаменту, + пару см по всіх боках для зручності подальшого видалення ниток канви.
Вишиваю за допомогою п'ялець (я завжди з ними вишиваю, мені так звичніше і зручніше). Тупий кінчик голки навіть з вивороту легко потрапляє в потрібні отвори... ну, після деякого тренування, звичайно-))

Ідеальний виворіт з нитками секційного фарбування за визначенням неможливий, тому в цій сорочці я до нього і не прагнула. 
Як бачите на світлинах, виворіт тут у мене просто акуратний - мінімальні вертикально-нахилені протягання і закріплення кінців нитки з лицьовій частині.
А ось вже підготовлені деталі сорочки для зшивання - вишиті, з видаленою накладною канвою, випрані і випрасувані.
Перед (лицева частина і виворіт) і рукави з вишитими манжетами:

Потім комірець, шнурок з китицями і - ось такий у мене зараз козачок! 

Вже пів-літа свою нову вишиванку вигулює:

 А мамі вже хочеться вишивати нову, більш класичну =)