Футболка патріота

Літо.Спека.
Сонце жарить і обпікає руки й плечі.
Ну, дорослі все більш по затінках ховаються, а малеча на то не зважає, - бігає, аж допоки не підрум'яниться під сонечком. Щоб цього не траплялось, турботливі матусі хоча б вдягають дітлахів в білі одежинки.
Ось і я ще на початку літа натрапила на біли футболки нашого розміру (ще й вітчизняні! подвійна радість)) і... не витримала душа вишивальниці - вирішила прикрасити цнотливо білу річ-).
Так Макар опинився в бренді:

Дизайн - з свіженького номеру журнала "Українська вишивка" (виокремила елемент зі схеми для чоловічої сорочки).

Вишивала через накладну канву (розташовуючи з вивороту). Між канвою і тканиною футболки додала тоненький флізелін для вишивки, щоб згодом стабілізувати саму вишивку.

Після видалення ниток накладної канви зайві шматки флізеліну так само видалила. Вийшло як я хотіла - і сам вишитий елемент не деформує трикотажну тканину після декількох прань, і не стирчить на загальному тлі.

Загалом, ось вам мій  бандеровець  екстремізд  хвошизд  прихільник хунти просто маленький патріот своєї країни:

Обкладинки для паспорта. Контрольний постріл-)

Ну так, не дивуйтеся, у мене "мішок розв'язався" з цими обкладинками-) 
Хвалюся останніми на сьогодні.

Це я поповнюю асортимент своєї Крамнички, 

виконую отримані замовлення і 

готуюся до благодійного ярмарку-продажу (організовує наше ГО "Майдан") 
по збору коштів для потреб мешканців нашого міста, що перебувають зараз в зоні АТО. 

Давно хотілося відшити подібний дизайн в обкладинці. Ось, звершилося!


Це мене Ларисині роботи так надихнули. Спасибі, Лариса!

Схему знайшла в журналі "Українська вишивка". 
Дякую редактору Наталії Скрипниченко.


Результат мені подобається самій -)

Купити обкладинки можна ТУТ

Умови купівлі Тут.

Порадуйте себе та близьких!

Обкладинки для паспорта з темного льону

Нові обкладинки, приймайте:

Обкладинки щільні. Цей льон сам по собі щільної структури, додатково ще укріплений темним флізеліном, а потім дублерином. 

Вишивка ручна. Збірка машинна. 

Шовчики різні-різні, орнаменти - з різних сторін України. 

Нитки - муліне DMC, Гамма і Аriadnа секційного фарбування, DMC Perle.

Відшивала через накладну канву (з вивороту). 

Робота складна (такі тканини сильно поглинають світло), вишивати доводилося тільки вдень біля вікна. Але в цілому я дуже задоволена і процесом, і результатом.

Купити обкладинки можна ТУТ

Умови купівлі Тут.

Порадуйте себе та близьких!

Ностальгічне?..

Багато років в цю саму пору ми з коханим і донькою сідали в автівку і їхали сотні і сотні км крізь всю країну. Так, з 93-го, я кожен рік знайомилася і відкривала для себе нову батьківщину.
За вікном змінювались мальовничі пейзажі, ліси, поля, міста і села. Впродовж цього довгого пути ми зустрічали багато цікавинок України: дивувались врожаям чорниць та грибів житомирських лісів, смакували добре пиво в приватній броварні на Київщині, ставали на ночівлях в гарнезних самобутніх мотелях, в Пирятині згадували Клару Румянцеву і обов'язково заправлялись пальним біля знаної водонапірної вежі, потім купались в річці під Лубнами (ну, авта з кондиціонерами у нас з'явились уже в цьому столітті), а, проїжджаючи повз Чорнухи, згадували Григорія Сковороду. 
Там же, на Полтавщині,  милувались старовинними рушниками в багатих придорожніх кафе Хорола, їли справжні пузаті вареники і пампухи,

2006 р. Донька ще з брекетами, смішна -)

2006 р. Полтавщина

купували добрі хрустки яблука на Харківщині. А перетинаючи Чугуїв, вчили дурницям малу доньку (молоді ще були, дурні)), пам'ятаєте цей хуліганський віршик?

 По реке плывёт топор

 С  города  Чугуева.

 Ну и пусть себе плывёт

 железяка ...чёртова!-) 

Хоча, ще в Чугуєві ми закріпляли знання про те, що це місто - родина Іллі Рєпіна. А в Ізюмі завжди зупинялись в кафе "Роза Ветров". Це зараз він крутий клубно-ресторанний заміський комплекс, а тоді саме там, стоячі на високому схилі під вітрами, я почувала, що десь рядом... ось-ось... ще якихось 650 км - і моя рідна домівка, де віють таки ж самі дикі вітри.

2005 р. Донеччина

А потім були степи, ковил, що коливається на вітру, довга дорога, що розрізає численні пагорби шахт, і вагонетки з брилами вугілля на тросах над автотрасою. То кожен раз було для мене майже екзотикою, як картинки з підручників з географії, що раптом ожилі...

Так минали ми Слов'янськ, Артемівськ, Дебальцеве, Красний Луч, Ровеньки, Антрацит, Новодар'ївку, Мар'їнку, Зеленопілля, Довжанський. Кордон.

2005 р. Луганщина

Багато років для мене назви цих міст і містечок були як "Путь домой": "Ну вот, еще сотня-другая км до таможни, еще пару раз остановиться, где есть люди, - поесть, попить, размяться, заправиться или переночевать".

І з усіх боків, - знайомі з дитинства пахощі розпеченого в спеку асфальту, і тріскучі цикади, і задушлива амброзія узбіччя, і говірка місцевих, навіть види їхнього транспорту, - все було майже рідним і звичним для мене...

2001 р. Луганщина

А потім, після відвідин рідних, втомлена морем, розмовами і "філософськими" порівняннями типу "И почём у вас хлеб-мясо-бензин-тарифы-машины-пиво-водка-колбаса? А как вам живётся в вашей нєзалєжнай? И чо там думает ваш Кравчук/Кучма/Ющенко/Янукович...? Россия-Украина-Белоруссия - славяне, одна семья? Шо? Европа?.. А у нас тут женился-родился-развёлся-умер-машину-купил-дом-продал-сел-в-тюрьму-наркотики-спился-колхоз-распался-речка-в-аренде... СкУчила, Оль? Ну, за родиной?.." (стиль розмов майже збережений)
І чим далі з роками, тим швидше мені хотілося повернутися додому, - в Україну! І все рідше я озиралась назад... Пам'ятаю, що в останні поїздки ті 400 км до кордону, казалось, що летіла, а ні їхала в авті.
Скоріше туди, де колихається такий вже звичний і рідний двоколор, де на погранцах і митниках - знайомі однострої, де вивіски та написи - на вже звичній оку мові, де, насамкінець, можна зловити "свою" FM-хвилю і потішити вуха. А після всіх митних процедур так приємно почути від службовця "Хай щастить!"
А далі їдеш по цей землі і розумієш, що вона вже давно стала тобі рідною.
І Антрациту з Оріховим радієш більш, ніж колись радила Новошахтинску з Кропоткіним... 
Тоді.
Зараз дивлюся кадри військовій хроніки, ці новини з зони АТО, і немає слів, щоб висловити свої почуття. Понівечені знайомі місця, шляхи, пориті окопами та вибухами дороги й узбіччя, міни, трупи своїх і ворогів, зяючі дірки осель... та скалічені долі людей на покоління вперед. Це не стерти з історії, не забути... Кажете - "Деды воевали" та рвете на собі рубахи за "руський мир"? - А у нас зараз чоловіки і сини воюють і гинуть за свою Землю...

Чи зможу я колись ще раз проїхатись цією дорогою? - не впевнена.
А після  телефонного запитання сестри, коли вона дізналась, що Андрій зараз в Збройних силах України, я чомусь впевнена лише в тому, що мені просто немає куди стало їхати тім шляхом.
 - И чо? Он будет воевать "за Киев"? - спитала вона...

Як назвати мій сум?
Замість ностальгії у мене лише гіркота. 

Дачний сніданок

У місті переважно короткими набігами - пошту перевірити, рахунки оплатити, продуктів купити...

Хліба ми їмо мало (порівняно зі спостережень)) - хіба до пізнього сніданку у вигляди гарячих бутерів.
Тому, часто буває, що хліб то засохне, то запліснявіє, то закінчиться завчасно. Раніше ми брали з собою хлібопічку (х/п). В цьому, вкрай непередбачливому, дачному сезоні я не стала її тягти з собою. Але проблема з хлібом залишилась.
Коли ще у мене не було х/п, я рятувала родину нашвидкуруч чудовим рецептом закарпатського Ощипка:

Для приготування тіста у посуд з просіяним пшеничним борошном 

вливають кисле молоко або сироватку (я беру кісляк), додають сіль, 

соду і місять тісто до появи пухирців.

Підготовлене тісто ділять на куски, формують 3 круглі булки, 

посипають борошном, злегка розкачують завтовшки 1—1,5 см, кладуть на чисту і добре розігріту поверхню чавунної плити або на гарячу пательню 

і печуть з обох боків до готовності, слідкуючи, щоб тісто не підгоріло (я накриваю кришкою).

Витрати продуктів для приготування 3-х ощипків вагою по 160 г: 

борошно - 360 г, сіль -3 г, молоко або во­да - 180 г, яйця - 1 шт., сода - 0,3 г. 

Процеси приготування я не встигла зафотати, але ось вам результат:

Ось такий ощипок на розріз:

Ну і ось вам такій дачний сніданок, коли батон або булка скінчились:

Обкладинки для паспорта. Свіженькі!

Так, так.
Я творю на повну... бобинку!

Попит на патріотичні одежини для головного документу радує неймовірно. ...Ні, не тільки тому, що для мене це основний заробіток, а головне тому, що географія цих моїх продаж розширилась на південь і схід України. 

Українці почали вдягати свої паспорти в вишиванки вже не тільки в Одесі і Харкові, а й в Донецьку та Луганську!
Тішусь!

Ось ці обкладинки збігли від мене, ледве я їх дошила (хоч зараз покажу):

Ось і нові обкладинки з'явились! 

Чомусь вони пречудово зараз вишиваються... 

...мабуть в передчутті змін на краще (ттт!)...

  ...А я з собою і не сперечаюсь - вишиваю серцем-))

Ці "вишиваночки" для паспортів вишиті на натуральній лляній основі з використанням бавовняного муліне. 

Оздоблення по краю - лляна нить.

Мережки виконані штучним білим шовком (віскоза).

Купити обкладинки можна ТУТ

Умови купівлі Тут

В очікуванні

У ту важку добу моєї розгубленості, на щастя, приїхала додому Арішка - як раз проголосувати за президента.
Дітки мої дорогі! Що б я без них робила ...
Запізнілі фоти, але вибачайте - я на компьютер з Мережею все більше наїздами, коли буваю в місті (у справах і за продуктами). Але не можу не показати-попишатися:

Тоді ж, після голосування, ми відвідали нашу українську церкву, познайомилися з панотцем (який запросто вийшов до нас у невизначену годину з питаннями - Як нас звуть і що нас турбує?)... 
Про церкву окрема розмова. Я, атеїстка по життю, досі перебуваю під великим враженням ще від виступів наших священиків (від православної церкви київського патріархату та греко-католицької церкви) на міських Віче. Це були не просто проповіді (що пробубнілися собі під ніс речитативом), - це філософські лекції, психологічні бесіди, повні патріотизму і любові до України та українців! І все це - живою і зрозумілою мовою (на сучасній українській). Мій довічний скепсис до релігії вщух, треба визнати...

Але до діток. 
Старша днями вже закінчує університет і захищає диплом магістра (наша розумничка!). 
А меншенький, коли ми проводили тата, сказав мені дуже серйозно: "Мама, тепер я тут головний і ти будеш мене слухатися. Я чоловік у хаті, поки тато не повернеться".  
Ось він, мій "головний у домі" спить. Так вже набігався по галявинах, наганяв на велосипеді, накопав в городі - навіть яблуко не доїв -))

А я вечорами вишиваю собі вишиванку. Поки не повернеться коханий (до кравчині треба їхати в інше місто). 
Вже й рукави, і перед повністю відшила орнаментами. Подумала-подумала і вирішила далі вишивати - зробила ще мережки, додала рядків в іншій техніці та іншими нитками ... Здається, ця вишиванка стане знаковою для мене. 
(на фото деталі ще без мережок - лицьова сторона і виворіт рукава):

Хазяйную

...уже три тижні. 
Так довго за 25 років спільного життя я ще не жила без коханого, без господаря в будинку, в сім'ї. 
Освоююся. Намагаюся гідно примиритися з ситуацією. Не панікувати і не істерити (не одна я в такому положенні зараз опинилася). 
Так виявилося в моєму житті, що я завжди була за міцними чоловічими плечима - спочатку за батьківськими, а з 17 років вже за плечима свого коханого хлопця (котрий з часом опинився законним чоловіком). Зараз же мені доводиться дізнатися і іншу частину життя жінки - самостійної жінки. 
Дуже незвичне те діло!
Мимоволі доводиться ставати відповідальною господинею, вміти розумно розпорядитися грошима (щоб ще їх вистачило до повернення годувальника... тобто на абсолютно невизначений час((, кожен раз в крамниці вираховувати кількість продуктів й розумно наповнювати холодильники, вчасно сплачувати рахунки, вчитися користуватися громадським транспортом у своєму місті, тримати в голові масу незвичної інформації (час роботи якихось установ, потрібні телефони та імена, розпорядок роботи та відпочинку наших знайомих, котрі допоможуть довезти нас до дачного селища...), навчитися там користуватися електронасосом, щоб накачувати воду в бак, а ще вивчити всі набори ключів і їх замки і не забувати при необхідності закривати вікна і відключати електро-і водопостачання. І все це - на 3 хати (квартира і 2 дачних ділянки - наш і старих-свекрів).
Зізнаюся, спочатку я трохи розгубилася. У мене це зазвичай виражається не в сльозах слабкості, а в люті. Такий вже характер. Істинно козачий. 

Це потім, з часом я обдумала ситуацію, згадала про тих жінок, кому набагато гірше за мене (це сильно витвережує в будь-яких найскладніших життєвих ситуаціях). Я ж зараз просто чекаю свого коханого додому - живого і здорового... 
На щастя, є діти. Вони не дадуть розслабитися і опустити руки. Вони змушують вести розмірене і звичне життя. 

І вже не так важливо, що малий (вдупішило) може захлопнути вхідні двері дачного будиночка і тобі доводиться (авжеж, матюкаючись про себе)) тягнути драбину від одного сусіда, щоб інший сусід (молодий і спритний) зміг вирізати сітку у відкритому вікні-склопакеті 2 поверху і влізти в будинок та відкрити його нам зсередини.

То вже дрібниці. 
Як і тля, що розплодилася на молодих пагонах троянди і плодових дерев у саду (я так і не навчилася користуватися великим розпилювачем і робити грамотні розчини для обробки). Як і недороблена нова компостна куча. Як і перегоріла лампочка (дуже хитра і куплена не в нашому місті). Навіть дві... Як і ніж газонокосарки, що затупився (і трава твоїх галявин виглядає, не як зрізана, а як зірвана):

Взяти себе в руки допомогли уроки історії. 
Я дуже до речі згадала про побут українських козаків, коли чоловіки йшли у воєнні походи (захищати кордони Січі), а жінки на місяці залишалися вдома - вести будинок, виховувати дітей, поратися з худобою, наділами-городами ...
Складно порівнювати, що важче жінці - вести натуральне господарство в ті старі часи або міститиме квартиру і дачні ділянки зараз? 

Не стану сперечатися. 
З худобини у мене всього-то їжачок, ящірки і білка. З ними турбот мало. Слимаки хіба що не дають спокою-(

Нічого. 
Впораюся. 
І з городом, і з поливами в спеку, і з газонами (треба б підживити їх). І з врожаями ягід-овочів-трав. І з їх переробкою (вже активно сушу полуницю, кріп і ромашку).


Незважаючи ні на що, мені вдається поки ось так:

Розумію, наскільки буде приємно коханому приїхати додому і побачити не "розруху", а затишок і порядок.
Тільки б все скоріше закінчилося! Тільки б настав мир в Україні.

Мысль материальна. Я это знаю

Сегодня рано утром проводила любимого.
На сборы и напутствия вчера было полдня: собрать сумку с необходимыми вещами, приготовить сухпай в дорогу, выслушать и попытаться запомнить где что где лежит, какие ключи от чего, какие коды на каких платежных карточках, как платить по счетам, как и что включать-отключать на даче и в квартире, где лежат личные и деловые документы. ...Какая я, оказывается, зависимая от мужа!-((
Нет, я знала, что Ман офицер запаса. Тогда, в начале марта, как только стало понятно - мира не будет, злобный карлик не простит украинцам Майдан 2.0, - была объявлена частичная мобилизация, Ман был одним из тех, кто стоял под дверью давно давно неработающего военкомата. И тогда мы вместе со всеми узнали - ждите...
Дождались.
Все планы, летние мечты, поездки, праздники-выпуски у наших детей... все стало эфемерным, как сон. Всё растворилось. Осталась только тревога.
Нет, не так - ТРЕВОГА.
И только одна мысль уже сутки звучит в моем мозгу:
- БУДЬ ТЫ ПРОКЛЯТ!
Будь ты проклят, путин! Будь проклят весь твой род! Будьте прокляты все твои тупые головорезы, вся твоя лощеная свита и твои безмозглые подданые! Будьте прокляты, продажные те, кто готов за пряник убивать, резать и присягать чужим царям! - БУДЬТЕ ВЫ ВСЕ ПРОКЛЯТЫ!

...Макар заглядывает в мое застывшее лицо и просит: 
 - Мама, посміхнись!
Я улыбнусь, сынок! Я буду смеяться, когда наш любимый папа вернётся домой, живой и невредимый. А Украина станет сильной, непокоренной и процветающей страной!
Но этой тревоги за жизнь своего любимого я никогда не прощу!

зы: Да, намеренно этот пост пишу по-русски. 
Да, эмоции легче и быстрее выразить на родном языке. 
Да, хочу, чтобы текст был понятен всем без он-лайн-переводчика. 
И - да, хочу, чтобы в моём блоге остались только те, кто меня понимает, поддерживает, разделяет мои взгляды и убеждения.